Збіґнєв Герберт Печера філософів*

Реферат
Дія  1  Це  драма  про  Сократа,  сина  акушерки  та  сажотруса.  Посланець  будить  Сократа  і  пропонує  йому  випити  отруту.  Сократ  каже,  що  сьогодні  у  нього,  як  у  поважаючого  себе  софіста,  заняття.  Посланець  стверджує,  що  Сократ  -  політик,  схильний  до  стану  бунту.  Страж  каже,  що  Сократ  виглядає  навіть  не  добре,  а  виглядає  погано.  Сократ  розмовляє  з  учнями.  Раніше  вони  обговорювали  істинність  урівнювання  розум  -  благо  -  удача.  Сократ  читає  лекції  про  речі  цього  світу  своїм  учням.  Сократ  проголошує  монолог  до  Діоніса.  Хор  обговорює  ситуацію  Сократа,  здається,  йому  слід  втекти,  але  він  цього  не  робить,  бо  нібито    Демон  відмовляє  його  від  цього.  Один  з  учасників  хору  заявляє,  що  оскільки  Сократ  не  виносить  моря,  він  блюватиме  вже  від  одного  його  вигляду.
 
Дія  2  Посланець  запитує  стража,  як  тут  ставляться  до  Сократа  чи  є  в  нього  що  їсти.  Він  стверджує,  що  Сократ  перебуває  на  межі  виснаження,  що  він  смертельно  втомлений,  що  можливо  йому  хочеться  відпочити  навіть  глибше  звичайного  сну.  Він  стверджує,  що  Сократ  сплановує  свої  виступи,  театралізуючи  їх  як  фарс.  Він  заявляє,  що  Сократ  втікає  у  смерть  від  самотності  без  учнів,  які  все  одно  його  покинули  б.  Посланець  дає  йому  останній  шанс  -  він  повинен  зникнути  до  завтра.  Страж  хоче  принести  йому  новий  одяг,  щоб  він  міг  пити  отруту  гарно  вбраним.  Платон  розмовляє  з  Сократом  про  те,  що  важливо  для  філософії.  Для  Сократа  -  людина,  для  Платона  -  речі,  матерія.  Сократ  розмовляє  з  учнями,  обговорює  з  ними  проблему  темного  першоджерела,  прихованого  в  людині,  і  не  лише  в  ній,  а  і  в  речах.  Сократ  каже,  що  об’єктів  не  так  багато,  лише  нерушима  єдність.  Сократ  звертається  до  одного  з  богів,  якому  служив.  Він  просить,  щоб  він  не  залишив  його.  Він  також  каже,  що  завжди  був  прив’язаний  до  тіла  і  впевнений  у  ньому.  Він  усвідомлює,  що  його  позбавлять  життя.  Він  знає  від  Платона,  що  долю  не  слід  шукати,  треба  прийняти  те,  що  настає.  Хор  стверджує,  що  буде  революція,  каже,  що  у  Спарті  завжди  будуть  війни,  доки  народ  не  візьме  владу  в  свої  руки.  Сократ  хоче  зруйнуватися  і  подивитися,  що  в  нього    всередині.
 
Дія  3  Сократ  запитує  стража,  що  він  відчує  під  час  страти,  той  розповідає,  як  діє  цикута.  Ксантип  розмовляє  з  Платоном.  Платон  стверджує,  що  Сократ  був  сильно  прив’язаний  до  своєї  дружини.  При  цьому  також  стверджує,  що  він  скоріше  був  творінням  своїх  учнів.  Платон  стверджує,  що  Сократ  колись  не  був  майстерним  у  тому,  що  робив.  Ксантип  знає  одне,  справжній  Сократ  повинен  померти.  Ксантип  зазначає,  що  коли  він  схиляв  голову  йому  на  груди,  то  був  маленьким  і  безпорадним.  Він  запитує  Платона,  чи  не  думає  він,  що  Сократ  може  боятися  смерті.  Платон  заперечує,  що  відтоді,  як  він  вирішив  проблему  смертності  душі  -  ні.  З'являється  Сократ,  і  вони  запитують  його,  чи  можна  їм  бути  з  ним  при  його  смерті,  вони  прийдуть  перед  самою  стратою.  Кретон  з'являється  у  наступній  сцені.  Сократ  згадує  різні  приємні  події  зі  свого  життя,  згадує  друзів,  корабельні  перегони  і  т.  д.  Учні  приходять  попрощатися  з  Сократом.  Цього  разу  Сократ  обговорює  явище  вмирання.  "Зокрема,  варто  зазначити,  що  ви  не  можете  визначити  мить,  з  якої  починається  цей  процес  і  на  якій  він  закінчується.  Життя  повне  смерті  і  смерть  повна  життя".  Сократ  п’є  отруту.  Усі  замислюються  над  останніми  словами  Сократа:  "Не  забудьте  подарувати  півня  Есклепіону",  вони  обговорюють,  чи  це  банальність,  чи,  скоріше,  якась  велика  метафора.  Хор  стверджує,  що  пролита  невинна  кров.  Хранитель  трупа  стверджує,  що  Сократ  повинен  був  заробляти  гроші  гаданням  -  саме  економічні  умови  зробили  його  філософом.  Він  також  стверджує,  що  якби  він  служив  пролетаріату,  а  не  буржуазії,  нічого  подібного  не  сталося  б.  Хор  безтурботно  починає  грати  в  кості.
 
*  [i]Міф  про  печеру  -  відома  алегорія,  використана  Платоном  у  7  книзі  діалогу  "Держава"  для  пояснення  свого  вчення  про  ідеї.  Вважається  основою  платонізму  і  об'єктивного  ідеалізму.  За  Платоном  печера  уособлює  чуттєвий  світ,  в  якому  живуть  люди.  Подібно  затворникам  в  печері,  вони  гадають,  що  своїми  органами  чуття  пізнають  істинну  реальність.  Але  це  ілюзія.  Про  істинний  світ  речей  вони  можуть  судити  за  тінями  на  стінках  печери.  Філософ  може  мати  більш  повне  уявлення  про  світ  ідей,  задаючи  запитання  і  знаходячи  відповіді.  Однак  зробити  ці  знання  здобутком  суспільства  неможливо:  натовп  не  здатен  збавитися  від  ілюзій  щоденного  сприйняття.[/i]
 
[b]Zbigniew  Herbert  Jaskinia  filozofów[/b]
Streszczenie
Akt  1  Jest  to  dramat  o  Sokratesie,  synu  akuszerki  i  kominiarza.  Wysłannik  budzi  Sokratesa  i  namawia  go  do  wypicia  trucizny.  Sokrates  mówi,  że  dziś  ma  szkołę  jak  szanujący  się  sofista.  Wysłannik  stwierdza,  że  Sokrates  jest  politykiem  z  tendencjami  do  zamachu  stanu.  Strażnik  stwierdza,  że  Sokrates  nie  wygląda  najlepiej,  wygląda  ubogo.  Sokrates  rozmawia  z  uczniami.  Omawiali  wcześniej  prawdziwość  równania  rozum-dobro-szczęście.  Sokrates  prowadzi  wykład  o  rzeczach  tego  świata  dla  swoich  uczniów.  Sokrates  wygłasza  monolog  do  Dionizosa.  Chór  rozmawia  o  sytuacji  Sokratesa,  wydaje  się,  iż  ów  powinien  uciec,  ale  nie  robi  tego,  bo  niby  Demon  mu  to  odradza.  Jeden  z  członków  chóru  stwierdza,  że  to  dlatego,  że  Sokrates  nie  znosi  morza,  wymiotuje  na  sam  jego  widok.
 
Akt  2  Wysłannik  rozpytuje  Strażnika,  jak  tu  traktują  Sokratesa,  czy  ma  co  jeść.  Stwierdza,  że  Sokrates  jest  u  kresu  swoich  sił,  że  jest  śmiertelnie  zmęczony,  że  może  by  chciał  odpocząć  jeszcze  głębszym  snem  niż  zwykły  sen.  Stwierdza,  że  Sokrates  opracował  swoje  wystąpienia,  steatralizował  je,  że  są  one  farsą.  Stwierdza,  że  Sokrates  ucieka  w  śmierć  przed  samotnością  bez  uczniów,  którzy  i  tak  by  odeszli.  Wysłannik  daje  mu  ostatnią  szansę  –  musi  do  jutra  zniknąć.  Strażnik  chce  przynieść  mu  nowy  płaszcz,  aby  w  lepszym  ubraniu  wypił  truciznę.  Platon  rozmawia  z  Sokratesem  na  temat  tego,  co  jest  ważne  w  filozofii.  Dla  Sokratesa  jest  to  człowiek,  dla  Platona  –  rzeczy,  materia.  Sokrates  rozmawia  z  uczniami,  omawia  z  nimi  problem  ciemnego  źródła,  tkwiącego  w  człowieku,  ale  nie  tylko  w  nim,  również  w  rzeczach.  Sokrates  twierdzi,  że  nie  ma  wielu  przedmiotów  jest  tylko  nieruchoma  jedność.  Sokrates  przemawia,  zwracając  się  do  jednego  z  bogów,  którym  służył.  Prosi  go,  aby  ten  go  nie  opuścił.  Mówi  też  o  tym,  że  zawsze  był  przywiązany  do  ciała  i  jego  pewny.  Jest  świadomy  tego,  że  odbiorą  mu  życie.  Wie  od  Platona,  że  losu  nie  należy  szukać,  należy  przyjąć  też  to,  co  przychodzi.  Chór  twierdzi,  że  dojdzie  do  rewolucji,  mówi,  że  wojny  będą  w  Sparcie  zawsze,  dopóki  lud  nie  weźmie  władzy  w  swoje  ręce.  Sokratesa  chcą  roztłuc  i  zobaczyć,  co  w  nim  siedzi.
 
Akt  3    Sokrates  pyta  Strażnika,  co  się  czuje  przy  egzekucji,  ów  odpowiada,  jak  działa  cykuta.  Ksantypa  rozmawia  z  Platonem.  Platon  stwierdza,  że  Sokrates  był  mocno  przywiązany  do  swojej  żony.  Stwierdza  również  jednak,  że  był  raczej  dziełem  swoich  uczniów.  Platon  twierdzi,  że  kiedyś  Sokrates  nie  był  dobry  w  tym,  co  robi.  Ksantypa  wie  jedno,  prawdziwy  Sokrates  musi  umrzeć.  Ksantypa  zauważa,  że  kiedy  oparł  głowę  na  jej  piersiach  był  mały  i  bezradny.  Pyta  Platona,  czy  myśli,  że  Sokrates  może  bać  się  śmierci.  Platon  zaprzecza,  że  od  czasu,  kiedy  rozwiązał  problem  śmiertelności  duszy  –  nie.  Pojawia  się  Sokrates  i  pytają  go,  czy  mogą  być  przy  jego  śmierci,  przyjdą  przed  samą  egzekucją.  W  następnej  scenie  pojawia  się  Kreton.  Sokrates  wspomina  różne  przyjemne  sytuacje  z  ich  życia,  wspólnego  kolegę,  wyścigi  okrętów  itd.  Uczniowie  przychodzą,  aby  pożegnać  Sokratesa.  Sokrates  omawia  tym  razem  zjawisko  umierania.  „W  szczególności  warto  tu  zauważyć,  że  nie  można  znaleźć  punktu,  od  którego  zaczyna  się  ten  proces,  a  od  którego  zostaje  skończony.  Życie  jest  pełne  śmierci,  a  śmierć  pełna  życia”.  Sokrates  wypija  truciznę.  Wszyscy  zastanawiają  się  nad  ostatnimi  słowami  Sokratesa:  „Nie  zapomnijmy  ofiarować  koguta  Esklepiosowi”,  dyskutują  o  tym,  czy  to  banalne,  czy  jest  to  raczej  rodzaj  wielkiej  metafory.  Chór  stwierdza,  że  przelano  krew  niewinnego.  Opiekun  zwłok  stwierdza,  że  Sokrates  musiał  zarabiać  gadaniem  –  to  warunki  ekonomiczne  zrobiły  z  niego  filozofa.  Twierdzi  też,  że  gdyby  służył  proletariatowi,  a  nie  burżuazji  nie  doszło  by  do  niczego  takiego.  Chór  beztrosko  zaczyna  grać  w  kości.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015158
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.06.2024
автор: Зоя Бідило