Реферат
Дія 1 Це драма про Сократа, сина акушерки та сажотруса. Посланець будить Сократа і пропонує йому випити отруту. Сократ каже, що сьогодні у нього, як у поважаючого себе софіста, заняття. Посланець стверджує, що Сократ - політик, схильний до стану бунту. Страж каже, що Сократ виглядає навіть не добре, а виглядає погано. Сократ розмовляє з учнями. Раніше вони обговорювали істинність урівнювання розум - благо - удача. Сократ читає лекції про речі цього світу своїм учням. Сократ проголошує монолог до Діоніса. Хор обговорює ситуацію Сократа, здається, йому слід втекти, але він цього не робить, бо нібито Демон відмовляє його від цього. Один з учасників хору заявляє, що оскільки Сократ не виносить моря, він блюватиме вже від одного його вигляду.
Дія 2 Посланець запитує стража, як тут ставляться до Сократа чи є в нього що їсти. Він стверджує, що Сократ перебуває на межі виснаження, що він смертельно втомлений, що можливо йому хочеться відпочити навіть глибше звичайного сну. Він стверджує, що Сократ сплановує свої виступи, театралізуючи їх як фарс. Він заявляє, що Сократ втікає у смерть від самотності без учнів, які все одно його покинули б. Посланець дає йому останній шанс - він повинен зникнути до завтра. Страж хоче принести йому новий одяг, щоб він міг пити отруту гарно вбраним. Платон розмовляє з Сократом про те, що важливо для філософії. Для Сократа - людина, для Платона - речі, матерія. Сократ розмовляє з учнями, обговорює з ними проблему темного першоджерела, прихованого в людині, і не лише в ній, а і в речах. Сократ каже, що об’єктів не так багато, лише нерушима єдність. Сократ звертається до одного з богів, якому служив. Він просить, щоб він не залишив його. Він також каже, що завжди був прив’язаний до тіла і впевнений у ньому. Він усвідомлює, що його позбавлять життя. Він знає від Платона, що долю не слід шукати, треба прийняти те, що настає. Хор стверджує, що буде революція, каже, що у Спарті завжди будуть війни, доки народ не візьме владу в свої руки. Сократ хоче зруйнуватися і подивитися, що в нього всередині.
Дія 3 Сократ запитує стража, що він відчує під час страти, той розповідає, як діє цикута. Ксантип розмовляє з Платоном. Платон стверджує, що Сократ був сильно прив’язаний до своєї дружини. При цьому також стверджує, що він скоріше був творінням своїх учнів. Платон стверджує, що Сократ колись не був майстерним у тому, що робив. Ксантип знає одне, справжній Сократ повинен померти. Ксантип зазначає, що коли він схиляв голову йому на груди, то був маленьким і безпорадним. Він запитує Платона, чи не думає він, що Сократ може боятися смерті. Платон заперечує, що відтоді, як він вирішив проблему смертності душі - ні. З'являється Сократ, і вони запитують його, чи можна їм бути з ним при його смерті, вони прийдуть перед самою стратою. Кретон з'являється у наступній сцені. Сократ згадує різні приємні події зі свого життя, згадує друзів, корабельні перегони і т. д. Учні приходять попрощатися з Сократом. Цього разу Сократ обговорює явище вмирання. "Зокрема, варто зазначити, що ви не можете визначити мить, з якої починається цей процес і на якій він закінчується. Життя повне смерті і смерть повна життя". Сократ п’є отруту. Усі замислюються над останніми словами Сократа: "Не забудьте подарувати півня Есклепіону", вони обговорюють, чи це банальність, чи, скоріше, якась велика метафора. Хор стверджує, що пролита невинна кров. Хранитель трупа стверджує, що Сократ повинен був заробляти гроші гаданням - саме економічні умови зробили його філософом. Він також стверджує, що якби він служив пролетаріату, а не буржуазії, нічого подібного не сталося б. Хор безтурботно починає грати в кості.
* [i]Міф про печеру - відома алегорія, використана Платоном у 7 книзі діалогу "Держава" для пояснення свого вчення про ідеї. Вважається основою платонізму і об'єктивного ідеалізму. За Платоном печера уособлює чуттєвий світ, в якому живуть люди. Подібно затворникам в печері, вони гадають, що своїми органами чуття пізнають істинну реальність. Але це ілюзія. Про істинний світ речей вони можуть судити за тінями на стінках печери. Філософ може мати більш повне уявлення про світ ідей, задаючи запитання і знаходячи відповіді. Однак зробити ці знання здобутком суспільства неможливо: натовп не здатен збавитися від ілюзій щоденного сприйняття.[/i]
[b]Zbigniew Herbert Jaskinia filozofów[/b]
Streszczenie
Akt 1 Jest to dramat o Sokratesie, synu akuszerki i kominiarza. Wysłannik budzi Sokratesa i namawia go do wypicia trucizny. Sokrates mówi, że dziś ma szkołę jak szanujący się sofista. Wysłannik stwierdza, że Sokrates jest politykiem z tendencjami do zamachu stanu. Strażnik stwierdza, że Sokrates nie wygląda najlepiej, wygląda ubogo. Sokrates rozmawia z uczniami. Omawiali wcześniej prawdziwość równania rozum-dobro-szczęście. Sokrates prowadzi wykład o rzeczach tego świata dla swoich uczniów. Sokrates wygłasza monolog do Dionizosa. Chór rozmawia o sytuacji Sokratesa, wydaje się, iż ów powinien uciec, ale nie robi tego, bo niby Demon mu to odradza. Jeden z członków chóru stwierdza, że to dlatego, że Sokrates nie znosi morza, wymiotuje na sam jego widok.
Akt 2 Wysłannik rozpytuje Strażnika, jak tu traktują Sokratesa, czy ma co jeść. Stwierdza, że Sokrates jest u kresu swoich sił, że jest śmiertelnie zmęczony, że może by chciał odpocząć jeszcze głębszym snem niż zwykły sen. Stwierdza, że Sokrates opracował swoje wystąpienia, steatralizował je, że są one farsą. Stwierdza, że Sokrates ucieka w śmierć przed samotnością bez uczniów, którzy i tak by odeszli. Wysłannik daje mu ostatnią szansę – musi do jutra zniknąć. Strażnik chce przynieść mu nowy płaszcz, aby w lepszym ubraniu wypił truciznę. Platon rozmawia z Sokratesem na temat tego, co jest ważne w filozofii. Dla Sokratesa jest to człowiek, dla Platona – rzeczy, materia. Sokrates rozmawia z uczniami, omawia z nimi problem ciemnego źródła, tkwiącego w człowieku, ale nie tylko w nim, również w rzeczach. Sokrates twierdzi, że nie ma wielu przedmiotów jest tylko nieruchoma jedność. Sokrates przemawia, zwracając się do jednego z bogów, którym służył. Prosi go, aby ten go nie opuścił. Mówi też o tym, że zawsze był przywiązany do ciała i jego pewny. Jest świadomy tego, że odbiorą mu życie. Wie od Platona, że losu nie należy szukać, należy przyjąć też to, co przychodzi. Chór twierdzi, że dojdzie do rewolucji, mówi, że wojny będą w Sparcie zawsze, dopóki lud nie weźmie władzy w swoje ręce. Sokratesa chcą roztłuc i zobaczyć, co w nim siedzi.
Akt 3 Sokrates pyta Strażnika, co się czuje przy egzekucji, ów odpowiada, jak działa cykuta. Ksantypa rozmawia z Platonem. Platon stwierdza, że Sokrates był mocno przywiązany do swojej żony. Stwierdza również jednak, że był raczej dziełem swoich uczniów. Platon twierdzi, że kiedyś Sokrates nie był dobry w tym, co robi. Ksantypa wie jedno, prawdziwy Sokrates musi umrzeć. Ksantypa zauważa, że kiedy oparł głowę na jej piersiach był mały i bezradny. Pyta Platona, czy myśli, że Sokrates może bać się śmierci. Platon zaprzecza, że od czasu, kiedy rozwiązał problem śmiertelności duszy – nie. Pojawia się Sokrates i pytają go, czy mogą być przy jego śmierci, przyjdą przed samą egzekucją. W następnej scenie pojawia się Kreton. Sokrates wspomina różne przyjemne sytuacje z ich życia, wspólnego kolegę, wyścigi okrętów itd. Uczniowie przychodzą, aby pożegnać Sokratesa. Sokrates omawia tym razem zjawisko umierania. „W szczególności warto tu zauważyć, że nie można znaleźć punktu, od którego zaczyna się ten proces, a od którego zostaje skończony. Życie jest pełne śmierci, a śmierć pełna życia”. Sokrates wypija truciznę. Wszyscy zastanawiają się nad ostatnimi słowami Sokratesa: „Nie zapomnijmy ofiarować koguta Esklepiosowi”, dyskutują o tym, czy to banalne, czy jest to raczej rodzaj wielkiej metafory. Chór stwierdza, że przelano krew niewinnego. Opiekun zwłok stwierdza, że Sokrates musiał zarabiać gadaniem – to warunki ekonomiczne zrobiły z niego filozofa. Twierdzi też, że gdyby służył proletariatowi, a nie burżuazji nie doszło by do niczego takiego. Chór beztrosko zaczyna grać w kości.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015158
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.06.2024
автор: Зоя Бідило