Ми цілуємося в сквері
бо у нас немає дому
потім може кожен пальцем
в нас на вулиці вказати.
Всядемось в гаю малому
сполохне нас звідти дятел
шум ліщини підозрілий
і лісник неделікатний
Як я можу пояснити
що ця лавка корабель
корабель подібний пісні
відпливе й не повернеться
Я б хотів піти з тобою
на забутий полустанок
що Кокошками назвали
чи можливо Ясне Мале
Та нам треба поспішати
хтось чекає нас, хтось кличе
навіть твій ручний годинник
теж не зглянеться над нами
Власне в цьому справжня драма
що не маємо ми дому
де шпалери не пліткують,
не соромляться фіранки
То ж ховаємось з коханням
обіймаємось лякливо
на очах людей суворих
які нас не розуміють
[b]Zbigniew Herbert Piosenka o nas[/b]
Całujemy się na skwerze
bo nie mamy swego domu
potem będą nas palcami
pokazywać na ulicy
Przykucamy w małym lasku
skąd nas płoszy stuk dzięcioła
szmer leszczyny podejrzany
i leśniczy niedyskretny
Jak Ci mogę wytłumaczyć
że ta ławka to jest okręt
a ten okręt jak w piosence
już odjeżdża i nie wróci
Chciałbym miła z Tobą jechać
do stacyjki zapomnianej
co nazywa się Kokoszki
albo może Jaśnie Małe
Ale my się wciąż śpieszymy
wciąż ktoś czeka, ktoś nas woła
nawet mały Twój zegarek
nie zlituje się nad nami
Właśnie w tym jest cały dramat
że nie mamy swego domu
gdzie tapety nie plotkują
nie rumienią się firanki
Więc biegamy zakochani
przytuleni zatrwożeni
pod wejrzeniem ludzi srogich
którzy nic nie rozumieją
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015160
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.06.2024
автор: Зоя Бідило