Збіґнєв Герберт Вірш про нас

Ми  цілуємося  в  сквері
бо  у  нас  немає  дому
потім  може  кожен  пальцем
в  нас  на  вулиці  вказати.
 
Всядемось  в  гаю  малому
сполохне  нас  звідти  дятел
шум  ліщини  підозрілий
і  лісник  неделікатний
 
Як  я  можу  пояснити
що  ця  лавка  корабель
корабель  подібний  пісні
відпливе  й  не  повернеться
 
Я  б  хотів  піти  з  тобою
на  забутий  полустанок
що  Кокошками  назвали
чи  можливо  Ясне  Мале
 
Та  нам  треба  поспішати
хтось  чекає  нас,  хтось  кличе
навіть  твій  ручний  годинник
теж  не  зглянеться  над  нами
 
Власне  в  цьому  справжня  драма
що  не  маємо  ми  дому
де  шпалери  не  пліткують,
не  соромляться  фіранки
 
То  ж  ховаємось  з  коханням
обіймаємось  лякливо
на  очах  людей  суворих
які  нас  не  розуміють  
 
[b]Zbigniew  Herbert  Piosenka  o  nas[/b]
 Całujemy  się  na  skwerze
 bo  nie  mamy  swego  domu
 potem  będą  nas  palcami
 pokazywać  na  ulicy
 
 Przykucamy  w  małym  lasku
 skąd  nas  płoszy  stuk  dzięcioła
 szmer  leszczyny  podejrzany
 i  leśniczy  niedyskretny
 
 Jak  Ci  mogę  wytłumaczyć
 że  ta  ławka  to  jest  okręt
 a  ten  okręt  jak  w  piosence
 już  odjeżdża  i  nie  wróci
 
 Chciałbym  miła  z  Tobą  jechać
 do  stacyjki  zapomnianej
 co  nazywa  się  Kokoszki
 albo  może  Jaśnie  Małe
 
 Ale  my  się  wciąż  śpieszymy
 wciąż  ktoś  czeka,  ktoś  nas  woła
 nawet  mały  Twój  zegarek
 nie  zlituje  się  nad  nami
 
 Właśnie  w  tym  jest  cały  dramat
 że  nie  mamy  swego  domu
 gdzie  tapety  nie  plotkują
 nie  rumienią  się  firanki
 
 Więc  biegamy  zakochani
 przytuleni  zatrwożeni
 pod  wejrzeniem  ludzi  srogich
 którzy  nic  nie  rozumieją

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015160
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.06.2024
автор: Зоя Бідило