Мені не по нозі цей черевик,
Так тисне, що терпіти вже несила:
До осуду людського я не звик.
Чому ж ви всі у мене учепились?!
Спочатку піднесли на п'єдестал,
Хоч я нічим не кращий поміж інших!
У мене так ніхто і не спитав,
Чого собі бажав би я найбільше.
Творити хочу (маю певний хист),
Не важачи на погляди дошкульні
Всезнавців і допитливих єхид,
Що гордість пошматують наче кундель.
Доробок мій беріть, йому кістки
Достоту перемийте. Та не треба
Вам лізти у життя моє! "Із ким?
Навіщо? І куди?.." Невгавний щебет!
Мій вибір не завжди правдивим був,
Про нього я шкодую, та не зміниш
Нічого у минулому. З трибун
Мережі проголошують: "Негідний
Уваги та шаноби відтепер!"
Зганьбили. Розтоптали. Сплюндрували.
А звір угамувався, як ізжер
Мене всього. Не знати б тої слави!!!
Мені не по нозі цей черевик.
Зніму його. Ітиму далі босим.
Мій геній розчинився, зблякнув, зник —
У засвіти полинув стоголосо...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015197
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.06.2024
автор: Яніта Владович