У голові моїй туман,
Думки всі розгубились.
Мов одурманив їх дурман,
Чи просто з шля́ху збились,
Яким вони туди ішли,
Куди всі так жадали.
Натомість же туди прийшли
Думки, куди й не ждали, –
У непроглядну темноту,
Яка їх обіймає,
У неосяжну пустоту,
В якій нічо* немає.
У ній вони не прагнуть жить,
Із неї вийти хочуть,
Щоб вік свій з нею не тужить.
Мені про це шепочуть.
Я вибратись вам поможу,
Мої думки кохані.
Адже я вами дорожу,
В якому я би стані
Душевнім не перебував
Постійно чи часами,
Щоб я на світі поживав
Завжди щасливо з вами,
Допоки у неждану мить
Чи дня, чи, може, ночі
Навік я не заплющу вмить
Натомленії очі
Від праці, що впродовж життя
Виконував я всюди,
А чи належно, до пуття,
То скажуть мудрі люди,
Які й надалі будуть жить
На світі голубому
Й робить, аби жилось щомить
Щасливо всім на ньому.
*Нічо – діал. Нічого
Євген Ковальчук, 07. 01. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015318
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.06.2024
автор: Євген Ковальчук