«– Мавро! Твій батько грає.
Андронаті грає впосліднє для тебе між циганами…»
(Ольга Кобилянська. «У неділю рано зілля копала»)
Грає старий Андронаті. Слухає сива Мавра.
Гори димлять ранкові. Рвійно верхи шумлять.
Мліють мохи волохаті – лісу магічна аура.
Серденько вповні любові. Тиша і благодать.
Грицю, твоя Туркиня – дике дитя Природи.
(Розумом – не осягнеш. Серцем хіба збагнеш.)
Зіллячко-ворожіння вкотре росою вродить:
прагнеш любові?.. Прагнеш! – лиха не обминеш.
Лихо крадеться стиха. Мавра закурить люльку:
що то ховають крони млою укритих смерек!
Не прислухайся, Туркине… В горличку, чи зозульку
ще обернутися встигнеш – тричі: і цур, і пек…
Сходить огненне сонце. Гори черві́нь залила.
Скрипко, вгамуй свою тугу! Серця не розривай.
Може, схвильований сон це: як я чар-зілля варила…
Грицю, полюбиш другу – зійдеш за гору… і край!
Крайся, карайся, серце – ревно, шалено, дико –
так, як циганська скрипка на висоті смичка.
Так-то любити, Туркине… Бачиш тремку осику –
лінія пліч похила, лінія рук гнучка…
Вже не наслу́хають гори пізні, нічні чування.
Звабою красні маки гордо спливують на воді.
Люди співатимуть пісню – ту, про зрадливе кохання.
Мавро і Андронаті!.. Ваші гріхи молоді…
(Зі збірки "Семивідлуння". - Львів: Каменяр,2008)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015341
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2024
автор: Сіроманка