не заздріть, люди, на мою любов
бо я її направду заслужила
щоб кров гаряча пульсувала в жилах
холола й пломеніла знов і знов
не заздріть, люди, радості моїй
вона з печалі тихо народилась
коли у розпачі неждана сила
сльотою заливала буревій
не заздріть, люди, щастю, що знайшла
бо я його ніколи не шукала
не ждала більше, як тримала мало
і падаючи низько, вгору йшла
а що вам, люди, до моїх вершин,
з яких я вранці сонце зустрічаю?
воно ж усіх злотисто величає
поміж небес блакитних лемешів
ах, я дитина? може… та нехай…
ми всі чиїсь малі й дорослі діти
глобально Всесвіту, а чи частково світу
і доля всім - чи добра, чи лиха
тож не кивайте, люди, у мій бік
чи вам свого чогось не вистачає?
а втім, нехай - я наперед прощаю
бо вас люблю. і ви мене любіть…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015370
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2024
автор: Ulcus