КОНИ (Из Максима Рыльского)

КОНИ

Пьют  кони.  А  река  прозрачна  и  светла.
Потом  они  идут  на  поклики  пастушьи.
Но  чутко  прядают  у  перволетков  уши…
Минута  –  и  табун  как  буря  понесла.

А  вечер  глубже…  Сизо-розовая  мгла,
Окутывая  степь,  уже  лелеет  души,
И  тучки  маленькие  пятнышками  туши
Встают  на  западе,  где  даль  ясней  стекла.

И  вот,  усталые,  спокойным  тихим  шагом
Опять  они  идут.  Лишь  стайке  стригунков
Неймётся  всё  ещё.  «Вот  неслухи,  однако,  -

Сказал  седой  пастух,  –  вот  им  бы  канчуков!
Да  что  с  них  взять  –  малы!  И  всё  им  нет  покоя!»
И  взором  нежит  их,  как  ласковой  рукою.

26.02.1928

Оригинал:

КОНИ

Води  напившися  з  ясного  джерела,    
Вертаються  вони  на  поклики  пастуші,    
І  хитро  щуляться  у  перволітків  уші…    
Хвилина  —  і  табун  мов  буря  понесла.    

А  вечір  глибшає.  Рожево-сиза  мгла    
Оповиває  степ,  людські  голубить  душі,    
І    хмарки    плямами    розбризканої  туші    
Стають  на  обрії,  подібному  до  скла.    

І  от,  натомлені,  притихлою  ходою    
Вони  вертаються.  Лиш  кілька  стригунців    
Не  хочуть  ні  вівса,  ні  сну,  ні  супокою.    

Старого  пастуха  бере  і  сміх,  і  гнів:    
Ну,  сказано  —  малі!  Усе  б  то  їм  брикати!..    
А  легіт  пестить  їх,  немов  ласкава  мати.    

26.02.1928

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=101540
Рубрика: Стихи, которые не вошли в рубрику
дата надходження 07.11.2008
автор: Даниил Кишиневский