Жени з серця короїда

Жени  з  серця  короїда

Ирр,  а…а…ар-ар.  Проснувся
Наш  Мишко  і  озирнувся.
Все  навколо  пробудилось,
Ожило,  заворушилось,

Зашептало,  зашуміло,
Про  життя  загомоніло.
– Добрий  ранок,  любий  дубе,
Ти  найкращий,  дуже  грубий.

Ти  найвищий,  найбагатший,
Міцний,  гарний  і  гіллястий!  –  
Дуб  мовчав,  не  обзивався
І  неввічливим  здавався.

 –    Що  ти,  дубе,  загордився?
Чи  в  тобі  я  помилився?
Каже  мама  ведмедиця:
–      Ображатись  не  годиться.

Все,  що  бачиш  –  деревина,  
Але  мертва  середина.
То  жучки  маленькі  з’їли:
Під  корою  все  сточили.

Сину  любий,  короїда
Геть  жени,  щоб  не  обідав!  –  
–  Що  ти,  мамо,  звідки  в  мене?
Я  ж  не  дерево  зелене.

–  Кожний,  сину,  щось  –  та  має
Те,  що  скритно    пожирає:
Заздрість,  злість  і  непрощення,
Зло,  ненависть,  несмирення,

Нелюбов,  жадоба  втіхи,
І  думок  нечистих  ріки.
Все  це,  сину,  убиває
І  від  Бога  відвертає.

В  Нім  життя  і  всім  спасіння.
Не  у  всіх  є  розуміння.
–  Як  же,  мамо,  далі  бути?
–  Слово  Боже  треба  чути

І  всім  серденьком  приймати
Й  лише  Богу  довіряти.
В  Бозі  правда  і  вся  сила,
А  все  інше,  то  –  могила.


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015559
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.06.2024
автор: Тріумф