Жила поміж людей Війна, підступна пані.
Чаділа люлькою в перинах на дивані.
І мала наймичку, вважала за кріпачку.
Та не просту таку, не кухарку, не швачку.
Моторну, вправну, з гарною косою,
На ймення Смерть. Вмиваючись сльозою,
Не мала відпочинку та й хвилини,
Не чула рук, не розгинала спини.
Носила оберемками прокльони
Й перину набивала для «матрони».
Війна щодня писала довгі списки,
Були там з бою, а були з колиски…
От сталось у Війни велике свято,
Забрати душ за раз вдалось багато.
Спʼянівши від людської крові й болю,
На радощах дарує Смерті волю.
Лиш на хвилину, ні не набагато,
Щоб встигла наймичка одне імʼя вписати.
Того забрати, кого сама схоче,
Промовила й диявольські регоче.
Смерть келих підняла і випивши до дна,
У список додала одне імʼя - Війна…
Війни адепти, циніки відверті
Безсмертя не знайдуть у списках смерті…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015678
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.06.2024
автор: Ірин Ка