"А щастя в мене все ж таки було…"

А  щастя  в  мене  все  ж  таки  було.
Тому  я  вже  другого  не  шукаю:
ношу  в  душі  любов  до  цього  краю,
забуть  не  можу  річку  і  село.

Мені  ці  сиві  верби  не  чужі
і  посмішка  дитини  не  остання.
Бо  все  моє  —  від  першого  кохання
до  срібної  грудневої  межі.

Частішають  серед  моїх  рядків
святих  могил  горбки  зеленуваті,
стежини  в  тополиній  теплій  ваті
і  райські  квіти  спінених  садків.

Нестримний  час  проноситься  мов  дим.
Він  все  бере  й  нічого  не  вертає.
Життя  буяє  свіже  і  безкрає
в  місцях,  де  я  був  щойно  молодим.

Весела  хвиля  синню  виграє.
Від  жита  золотіє  мирна  днина.
Оце  і  є  для  мене  Україна.
Все  інше,  навіть  ліпше  —  не  моє.
---

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015938
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.06.2024
автор: Олександр Таратайко