Все життя він працював, гарував, як віл...
Не жалів себе, що піт лився з чола.
Між селом і містом розпинався навпіл
Жив у місті, а був хлопець зі села.
Він був, як титан... тримав на плечах - небо,
Доглядав і підтримував - отчий дім .
Був самотній немов одинокий лебідь
І щоденно згасав ,як свіча у нім.
Він любив село, садочок біля хати,
І їздив додому у вихідні дні.
Працював на клаптику землі, як мати,-
щоб цвіли гарні троянди навесні.
Садив картоплю, цибулю на городі,
Часник і кріп, огірки, помідори.
Всякі різні сорти, які були в моді...
Закручував на зиму до комори.
Літом він яблука, груші збирав, сушив...
Осінню волоські горіхи, сливи.
Лущив в місто на базар, міхами возив...
Не боявся праці, сонця і зливи.
А біля хати було немов у казці
Троянди цвіли, як у райськім саду.
Він все робив від душі, у божій ласці,
Садив нові кущі ягід досхочу.
Господь дав йому стільки таланту в житті
На що подивись все знав вмів і робив
Крутив як циган сонцем в роки золоті
Жінку дітей внуків і людей любив
Був сином добрим, дбалим для своїх батьків,
На старості літ за ними доглядав.
Усміхався... був своїм серед земляків,
А коли боліла душа - жартував.
Господь ,дав талант , дужі золоті руки...
Він грав на баяні, та гарно співав.
Любив , як шумить ліс : дуб, смереки, буки,
Там ягоди, суниці, гриби збирав.
А він був красень з голубими очима
З щирим серцем і доброю душею.
Всі жили , як пани за його плечима,
Їздили додому, як до готелю .
За його працю в місті дали квартиру,
А жінка взяла найбільшу кімнату.
А його запхала в каюту від жиру...
Ти за газ, світло, воду плати плату.
Ніхто із дітей не хотіли робити,
Вчив у інститутах, щоб стали людьми.
Дочка звикла на широку ногу жити,
Син літав високо, як орел крильми.
Та не господиня була їхня мати,
Була байдужа, вчила жить на коні .
Він працював, на горбі таскав до хати...
Діти жарили шашлики на вогні.
А жінка свою рідню, себе любила,
Їздила до своїх батьків у село.
Не варила, не прала ,як пані жила...
Чоловіка лишила з одним крилом.
Не знав у своїм житті радості, добра,
Не мав ні неділі ,ні Різдва, паски .
Коли захворів, то приїхала сестра,
Щоб віддати йому любов, та ласку.
А він ,як чорногуз збудував гніздечко,
На трьох роботах для сім'ї він все дбав.
Діти виросли розпустили крилечка...
Він на старість, як явір самотнім став.
Куди вітри хилили, туди хилився...
Дітей, як із моря погоди чекав.
На старість він безпомічний залишився,-
Щоб хто йому, хоч кружку води подав.
Золота осінь, це не глибока старість...
І тато став немічний важко хворий.
В сина день народження дочки - радість,
Нема дітей до тата - сніг, затори.
А він не пив і не курив, Бога любив...
І вчив дітей, щоб старших поважали.
Догоджав дочці, сину машину купив...
Хотів, щоб пам'ятали, що тата мали.
Поміж панами у місті, він був паном...
Хоча, був завжди простим хлопцем з села.
Орав зерно , засівав золотим ланом -
На старість, в очах сльози, душа пекла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016066
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.06.2024
автор: Чайківчанка