Кохання на віддалі
Моя країна все ще у війні,
Тож ми живем на різних континентах.
Гортає час і ночі наші, й дні…
Ми ж бачимося завдяки інету.
Тривожні ночі, а ще більше – дні.
І тут, і там – сліди криваві раші.
Такі, як ми, у світі не одні,
Летять до Бога щирі «отченаші».
Москва на спис пів світу підняла…
Щодня й щоночі в нас терор ракетний.
Її вже кожна мати прокляла,
Хоча клясти, всі кажуть, не коректно.
Засуджуєм і ти, і я війну,
Бо ж ризикуєм дітьми і собою.
Навколо стільки сліз і полину,
Адже не всі живі виходять з бою.
І ця весна у повені краси,
А це є привід для замилування…
Звучить одвічне: «Господи, спаси»,
А ми п’ємо на віддалі кохання.
І хоч воно у нас одне на двох,
Для себе все ж шукаєм оправдання.
А мо’, пожартував із нами Бог,
Наливши в душі ніжності й кохання?
Отож п’ємо його із різних чаш,
Адже живем на різних континентах.
Моя земля – у ранах і свічах,
Твоя – далекий тихий Сакраменто.
Шлях неблизький, аби його здолать.
Життя стає для нас експериментом:
Чи ж стане сили у мого крила
Дістатися від нас до Сакраменто?
А мо’, загубимось обоє у штормах?
Чи стрінемося десь над океаном,
Чи перевтілимося раптом у комах
І понесем до раю біль і рани,
Залишившись навіки уже вдвох,
З’єднавши назавжди свої крилята.
Зустріне нас едем і сивий Бог,
Й нові крилаті друзі – янголята.
26.05.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016142
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2024
автор: Ганна Верес