В кімнаті оцій чорно-білі примари. Знову
Ти сидиш у профіль, фрази пливуть шрифтом.
Спокій знайомого голосу і музики витікають із грамофону.
Край неба у твоїй кімнаті і яблуні за вікном
І тому я кажу не чудернацькі, ні не дивні, вслухайся,
В оці надто славні струнні, музики часу в оці,
Що блукають повітрям у променях сонця крихти,
Вслухайся, зникни, вслухайся і розчинись!
Струнні, флейти, труби, послухай, повторено...
Час, послухай, безликий, послухай, час
Ти чуєш трубу, що серце чиєсь відтворює,
Ти чуєш звучання того, що іде крізь нас.
І сіре повітря здається мені, — а тобі? — партитурою,
І шелест дощу наче голос звучить у серцях
І в залі грудей роздається його відлуння.
Дивись горопашний, страхайся нещасний, вдихай.
В кімнаті оцій чорно-білі примари. Знову
Ти сидиш у профіль, фрази пливуть шрифтом.
Тривога знайомої музики витікає із грамофону.
Край неба у твоїй кімнаті і яблуні за вікном
11.06.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016150
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.06.2024
автор: Володимир Каразуб