ЧИ Ж ТАК ЖИВУ



Рожеві  промені  
                     сплітають  в  сутінках  малюнки,  
в  рухливі  тіні  поринає  нинішня  доба.
Дарує  вітер  перехожим  теплі  поцілунки,
медовий  присмак  літа  залишає  на  губах.

А  час  летить,  перетікає  безупинно  в  Космос,
і  кожна  мить  дає  посил  чи  пам'ятку  для  снів.
Чи  ж  можна  спокусити  в  сни  
                                                                       м'який  знайомий  голос,
щоб  насолоджуватись  серцем  у  самотні  дні.  

Фіксую  
                 погляд,  доторк,  подих,  усмішку  ласкаву,
в  надії  вижити  без  казусів  тривалий  час.    
Поклала  дрібку  настрою  в  передранкову  каву,
аби  хоч  нарізно,  але  спокійно  день  почавсь.

Світає.  
                                         Ще  повітря  напівсонне  у  покорі,
а  серпокрильці  розтинають  синю  благодать.
Йому  мабуть  не  спиться  теж,  
                                                                           чарує  хмар  прозорість
десь  там,  де  нитка  тягнеться  від  сонця  золота.

Душа  поводиться  незрозуміло,  якось  дивно,
взнаки  дається  душна  ніч,  роздерта  на  шматки.
Пробач  мені,  незнана,  серцю  дорога  людино.  
Живу  не  так  як  всі,  а  –  всупереч  і  навпаки.
12.05.2019

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016152
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.06.2024
автор: на манжетах вишиванки