Шекспір. Сонет 29

Sonnet  29  by  William  Shakespeare

When,  in  disgrace  with  fortune  and  men's  eyes,
I  all  alone  beweep  my  outcast  state
And  trouble  deal  heaven  with  my  bootless  cries
And  look  upon  myself  and  curse  my  fate,

Wishing  me  like  to  one  more  rich  in  hope,
Featured  like  him,  like  him  with  friends  possess'd,
Desiring  this  man's  art  and  that  man's  scope,
With  what  I  most  enjoy  contented  least;

Yet  in  these  thoughts  myself  almost  despising,
Haply  I  think  on  thee,  and  then  my  state,
Like  to  the  lark  at  break  of  day  arising
From  sullen  earth,  sings  hymns  at  heaven's  gate;

For  thy  sweet  love  remember'd  such  wealth  brings
That  then  I  scorn  to  change  my  state  with  kings.

-----------------------------------------------------
Шекспір.  Сонет  29  (за  мотивами)

Якщо  Фортуна  й  доля  —  вороги,
в  самотності  молюсь  я…  Неба  знак
шукаю  марно,  плач  мій  злі  боги
не  чують.  Як  невдаха-одинак,

я  мрію  про  якийсь  інакший  шлях,
про  долю  іншу,  кращу,  не  свою…
Та  все  ж  презирства  більше  у  думках
до  себе.  В  пеклі  сам  себе  гною…

В  цю  мить,  тебе  згадавши,  я  кляну
бездухість  власну,  лину  в  небо  я,
як  жайворонок…  Втіху  цю  одну
я  маю,  і  вона  лише  моя  —

для  мене  пташки-мрії  чистий  спів
цінніший  за  багатства  королів…

(вересень  2018  р.)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016159
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.06.2024
автор: Геннадий Дегтярёв