Я намалюю чорне сонце.
Я прочиню заборонені двері.
На дні пересохлих колодязів
Я живу як пам'ять тепер...
І немає повернення із солодкого полону.
І немає порятунку та виходу немає!
Верствуватісь по хвилях,
Наче піна, втрачаю свій образ і Світло.
Чи підеш ти зі мною
По дорозі нічної,
По дорозі чужої?
І скоріше ні ніж так….
Так! Краще йди
Світлим Шляхом!
Не спокушай мене….
Я – Темна Вода,
Що з озер лісових
Тою заблуканою річкою
І струмениться до Чужого Неба над Чужою Землею….
На повіках краплі червоного кольору.
І був Долею передбачений той Шлях.
Я все ж таки зважилася на це.
І Темряву розкриваю, як Суть.
Але знаю,
Що за чорною рисою біліша за сніг дорога зі Сну,
Що Смертю зветься…. Порожнє!
Я буду лише Небу вірна!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016170
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.06.2024
автор: NaTa Ly