Колись він був гарним деревом,
яке було сповнене життя: росло, зеленіло, цвіло, слухало спів птахів, гойдало вітами на хвилях вітру, восени мінилося барвами, взимку спало.
А одного разу сяйнула блискавка, загриміло - і тіло пронизав гарячий іль. Це було щось дивовижне! Було боляче й радісно одночасно, і не знати, чого було більше: болю чи радості. Дерево загорілоя розкішним багаттям з яскравими іскрами в зоряне небо! І це було найбільше його щастя. Дерево відчуло, що саме горіння - призначення його життя!
А що тепер? Тепер воно - сірий попіл.І як існувати йому, тому, хто колись жив і палав, а тепер став сірою безрадісною грудкою?!?!
Колись невідома насінина впаде в його тіло і почне проростати, забираючи з нього останні сили. Їй будуть снитися дивні сни, в яких голубітимуть небеса, сяятимуть сонце і місяць, зорі, простягатимуться в блакиті барвисті веселки, чаруватимуть піснями птахи.
Потім насінинка стане деревом, молодим і гарним, яке, споглядаючи навколишній світ, з подивом буде думати: здається, я десь це все вже бачило, я вже тут колись було.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016171
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.06.2024
автор: Мирослава Жар