Любов… Протік усіх натхнень,
І їй нема кінця…
В коханні всі шляхи прекрасні,
Й думки шалені і спокійні.
В любові мирно але дивно,
Життя ж завжди і щось краде.
Невже, любов бува не мила,
І я не вмію полюбить.
Як сонце промінь те кохання,
Все світить й світить на усіх.
Слова, невже тоді бувають,
То зайві то чужі.
Невже, мені у цій країні,
Не має милої душі?
Невже, любов завжди пуста,
Й сліпа душа моя?
Для чого я пролила сльози,
Котрі не варті жодних душ…
Невже я плакатиму вічно,
Якщо любов постійно спить…
Для чого ці крилаті мрії,
У них втонула я одна.
З яких частин моє серденько,
Зуміло сміло впасти в прірву.
Невже в полоні я кохання,
Не зможу мить хоча б вловить?
Слова, слова одні слова
Вони ж не варті й почуттів.
Чому натхнення , муза та
Завжди то поряд, то втіка?
Я в ніч сумну розкрию таємниці,
І поховаю, зажурюся,
Бо в них лише одна печаль…
Пробачить може хтось один,
Любити можуть всі,
Радіти, плакати та що там..
Я вже стражданням оповита.
Мій смуток де ти?
Чому ховаєшся в душі,
Ти коїш зло і ти нестерпний.
Ти більш ніж біль,
Ти просто смерть…
А радість , скільки ще шукати?
Ти десь далеко утекла,
Й не має сліду все замела..
Мій жаль , куди ти?
Невже ти котишся у прірву.
Вже досить всіх близьких жаліти,
Хоч дай подумать про життя.
Заплутана, розгублена і що ж казати…
Розбита я , залиште ж
Нехай спочину я з дороги…
У ній не має щастя,
У ній лиш смуток той…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=101620
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.11.2008
автор: Olenka