Питають мене недолугі й безколірні люди,
якої я віри і звідки веду родовід.
Чекають, либонь, що для них себе битиму в груди
й доводити стану, яким козаком був мій дід.
Я тут народився і тут народилися доньки.
Дві внучки мої народилися й житимуть тут.
І правнук мій теж простягатиме вперше долоньки
у нашій оселі, де наш гомонітиме люд.
Старенькі батьки відійшли від хвороб і пігулок —
їх душі злетіли до вічних небесних споруд.
І я біля них буду мати останній притулок,
але не раніше, ніж ми запануємо тут.
Наброди лихі, дикорослі, тупі і горласті!
Ні зараз, ні потім, ні в люті і темряві зим,
не вам зрозуміти якої я віри і масті,
бо я — українець. Все інше зумовлене цим.
---
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016280
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2024
автор: Олександр Таратайко