Любов зробила так, що я живу й згораю
у світі саламандрою новою (1), й такою
на неї схожою істотою, чудною,
що у одному місці родиться й вмирає (2).
Для мене в цьому насолода - роль я граю,
живу у полум'ї й не відчуваю болю,
й не думаю, що той, хто був цьому виною,
до мене мало милосердя відчуває (3).
Від болю перше почуття навряд чи згасло,
коли нове кохання пломінь запалило,
воно здається ще сильніше і прекрасне.
Не жаль мені за тим, хто був недавно милим,
якщо зі мною той, хто в серце увірвався
і запалив вогонь, веселий і щасливий (4).
[i](1) Саламандра - схожа на ящірку міфічна тварина, здатна жити у вогні, не згораючи. В книзі Х "Історії" Пліній розповідає, що тіло саламандри настільки холодне, що здатне згасити вогонь". Саламандра - дух вогню. В християнстві її вважали посланцем пекла. Пізніше саламандра стала символом благочестивої людини, яка не горить у вогні гріха і пекла (Георгій Пісидський, ХІ ст.).
(2) Фенікс - чарівний птах, який кожні 500 років прилітає з Аравії до Єгипту. Відчувши наближення смерті, він будує гніздо на вершині пальми і там його спалює сонце. Потім птах відроджується з попелу знову молодим і відлітає до Аравії.
(3) Перше кохання Гаспари Стампи граф Коллатіно ді Коллальто, роман з яким тривав з перервами від 1548 до 1551 року. До нього звернена більшість із 311 її віршів. Чи справді вірші Стампи автобіографічні? "Можливо, Коллалтіно - це привід для поезії Стампи, її почуття до нього навмисне і хитро підсилюються та маніпулюються, щоб створити емоційний стан, завдяки якому написання сонетів стало можливим.”
(4) Коли роман з Коллалтіно закінчився, Стампа зустріла нове кохання, венеціанського патриція Бартоломео Дзена, з ним склалися "ніжні стосунки, засновані на відповідності інтересів і почуттів". П'ятнадцять сонетів - CCVII - CCXXII - натхнені ним. Він був з нею до її смерті від лихоманки 23 квітня 1554 року.
[/i]
[b]Gaspara Stampa "CCVIII. Amor m’ha fatto tal ch’io vivo in foco"[/b]
Amor m’ha fatto tal ch’io vivo in foco,
qual nova salamandra al mondo, e quale
l’altro di lei non men stranio animale,
che vive e spira nel medesmo loco.
Le mie delizie son tutte e ‘l mio gioco
viver ardendo e non sentire il male,
e non curar ch’ei che m’induce a tale
abbia di me pietà molto né poco.
A pena era anche estinto il primo ardore,
che accese l’altro Amore, a quel ch’io sento
fin qui per prova, più vivo e maggiore.
Ed io d’arder amando non mi pento,
pur che chi m’ha di novo tolto il core
resti de l’arder mio pago e contento.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016385
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.06.2024
автор: Зоя Бідило