трамвай розшматовує ніч комендантську
як дебела глиба перерізає простеньку калюжу
створюючи цунамі
зізнаюсь собі у підшкірній паніці
я відзначаю тривогу
сирена завиває про справжність
метелики провокують вулкани
чутно постріли
відстрілюють попит бути непомітним
прострелюють легені генераторів
і крилатих
але війна все ще жива
і ти
все ще
жива
хоч і не дихаєш.
рибо
як довго дихати
?
жабрами тріщин будинку
потонулого в мороці
не природного
але і
не штучного
крику
???
!!!!!
. . .
27.06.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016471
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2024
автор: мелодія сонця