Коли в житті закінчиться потреба
і в серці відгримить останній бій,
до берега, де верби пестять небо,
причалю, врешті, вічний човен свій.
Розпустить мозок звивин зайву пряжу,
розкриють ковдру трави голубі,
поміж рідні в пісок вологий ляжу,
який топтав я змалку без журби.
Чи вчую посеред тієї ночі,
де тихо квітнуть бакенів вогні,
як вітер колисанку прошепоче,
що стане непотрібною мені?
---
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016558
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2024
автор: Олександр Таратайко