Прийшли на світанку у наш дім - ординці!
На лютий мороз прогнали із хати.
Вбивають за те, що ми - українці...
І стріляють в дитя з автомата.
Я прошу вас панове,- зупиніть війну!
Хай у вогні не горить - Україна.
Вона платить за волю дорогу ціну
На білу плаху кладе свого сина.
Відлітають сини у синю - синю даль,
Як в пізню осінь журавлі - в тумани.
Залишають матерям журбу, печаль...
І на серці - вічні глибокі рани.
Здригається земля від канонад війни ,
Стогне від глибоких вирв, та від болю.
І на захист батьківщини стали сини...
За наше майбутнє і кращу долю.
Мати стара мліє над труною сина
Обіймає ,як журавка руками.
Змарніла, стала як чорна тінь - билина
І вмиває свою біду сльозами.
Злітають у небо рано соколята
Молоді дубочки, клени, явори.
Стоїть одна на Голгофі стара мати
Шмагають її душу бичем вітри.
На могилі оплакує мати сина,
Кличе до рідної хати, додому...
Вся в чорному стоїть, дівчина калина...
Сповідь душі несе дубу старому.
Почуй, світе голос - мати України!
Як горить від мін земля під ногами.
Рвуть із коріння цвіт - червону калину
Топче ворог - золоті жита ногами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016570
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2024
автор: Чайківчанка