Я не бачив сов і не бачив снів,
Не за Юнгом і Фрейдом жив,
Проте чув ридання невтішнив вдів
І цей плач поміж нас кружив.
Вгору манить всіх, я – зривався вниз,
Як скайхук з омертвілих скель,
На якому тримається альпініст.
Падав, дряпався на щабель.
Я молив світанок і захід кляв,
Дим від сонця палив взатяг,
Був тверезий, як скельце, був на бровах
І двох слів не в'язав ніяк.
Дурням легко пихатість я вибачав,
Бо і себе за дурня мав.
Відчайдухів розгойдував на руках
На очах у нічних роззяв.
Я життя не бачив,– та смерть узрів,–
Без плаща, без меча й коси.
Хоч відмовив їй, але оцінив:
Смерть вросливіша над усих!
Переклад Kollega
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016571
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2024
автор: Мила Машнова