Я заздрю усім, хто ближче до тебе, ніж я.
Хто може втішатись твоєю красою вживу.
Хто може сміливо сказати "Ти тільки моя".
Не в мріях до тебе торкатися, а наяву.
Я заздрю осінньому вітру за те, що йому
Дозволено гратись волоссям твоїм досхочу.
Чому я не можу так само погратись? Чому?
Ти тільки дозволь, і до тебе відразу примчу.
Хотів би як лагідні промені сонячним днем
Із ніжністю пестити шкіру твоєї щоки.
Як куртка прикрити собою, неначе плащем,
Коли поливають дощем тебе з неба хмарки.
І чашці для чаю твоїй неймовірно щастить-
Вона має змогу відчути тепло твоїх губ.
Мені б тою чашкою стати хоча би на мить,
Я б чаєм кохану свою би зігрів би усю б.
Від дотиків пальчиків сходить з ума телефон.
Йому повезло - він ще й слухає як ти звучиш.
Постільна білизна щоночі пильнує твій сон,
Кайфує від дотиків шкіри, допоки ти спиш.
Ех, як же страшенно я заздрю усьому і всім!
Усі вони поряд з тобою, а я, на жаль, ні.
Мені ти дозволила тішитись тільки одним-
Кохати тебе на самотній, сумній далині.
Вересень, 2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016602
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2024
автор: Сергій Мостюк