– Одного рабина запитали, у чому коротко полягає зміст всієї Біблії. Він відповів, що зміст Біблії є простим та коротким. Це Бог, який кричить людям: «Возведіть мене на престол!»
Ось що сталося того ранку на річці Йордан: Ісус зник, а на його престол був возведений Бог. Ісус звільнив своє приміщення – і до нього увійшов Бог. Можете існувати або ви, або Бог – обидва не можуть існувати одночасно. Така вже якість Бога. Якщо ви наполягаєте на своєму існуванні, то киньте пошуки Бога – у вас нічого не вийде. Тоді це неможливо, абсолютно неможливо. Якщо ви є, то Бога бути не може: перешкодою буде саме ваше існування, сама ваша присутність. Ви зникаєте – з’являється Бог. Він завжди був тут.
Людина може жити як частина, відокремлена від цілого. Людина може створити навколо себе ідеї, сновидіння, его, особистість; вона може сприймати себе як плавучий острів, не приєднаний до цілого, не пов'язаний із цілим. Чи спостерігали ви коли-небудь якісь зв'язки між вами та деревами? Чи спостерігали ви коли-небудь якісь зв'язки між вами та скелями? Чи спостерігали ви коли-небудь якісь зв'язки між вами та морем? Якщо ви ніколи не помічали подібних зв'язків – ви ніколи не прийдете до розуміння того, що є Бог. Бог не що інше, як ціле, тотальне, єдине. Якщо ви існуєте як окрема частина, то ви, звичайно ж, існуєте як жебрак. Ви могли би бути цілим. Але навіть якщо ви думаєте, що ви відокремлені, ви не відокремлені – це просто думка вашого розуму. Ця думка не обманює Бога, вона обманює лише вас, ваше «я». Ця думка є перешкодою для того, щоб ваші очі розплющилися і ви побачили, що ви і все інше – це одне й те саме.
Того ранку на річці Йордан, коли Іван Христитель посвятив Ісуса, він убив його «я» остаточно. Ісус зник. У момент цього «нічого», про що Будда говорить «шуньята», порожнеча, коли «я» вже немає, а... Небеса відкрилися, і Дух Божий, як голуб, спустився на Ісуса.
Це просто символіка. Ісус помер – і на його престолі запанував Бог. Це те, що в дзен називається особливою передачею, такою передачею, що стається без слів, без посилання на будь-які священні писання. Іоанн Христитель не передавав Ісусу жодних знань, не передав жодних священних текстів – він навіть не промовив жодного слова. Жодної залежності від слів і букв, тільки пряма вказівка на душу людини: бачення природи людини – і досягнення з ним стану Будди.
Це саме те, що сталося того дня. Але християни упустили найголовніше: від Іоанна Христителя передавалися до Ісуса не знання, а видіння. Це було не на вербальному рівні, а на екзистенційному. Це було схоже на усвідомлення, а не на знання. Були передані навіть не очі – передавалося вміння нового бачення світу та буття у світі. Особлива передача без участі будь-яких священних писань.
Ось чому Ісус негайно відчув себе єдиним із Богом і відрізаним від юдеїв. Юдеї були і залишаються «людьми книги». Слово «Біблія» не означає нічого іншого, як «книга». Юдеї є людьми книги – людьми, які фанатично вірять у священне писання, які протягом багатьох століть люблять священне писання та спираються на нього.
Ісус став єдиним із Богом, але негайно виявився відрізаним від своєї традиції. Потім він намагався тисячею і одним способом залишитись частиною суспільства, але це було неможливо. Він не міг залишатися частиною священного писання, не міг залишатися частиною традиції. До нього увійшло щось позамежне, а коли входить Бог, усі священні писання стають марними. Коли ви самі дійшли до пізнання – всі минулі знання стають непотрібним мотлохом.
Зав’язалася боротьба між новоствореним Ісусом та цим мотлохом. То були знання, знання священних текстів, а Ісус набув усвідомлення, почуття, – а це несумісні речі. Усвідомлююча людина є бунтівником: усвідомлююча людина має власні очі, вона говорить те, що бачить. Людина одних тільки знань сліпа: вона несе в собі тексти, вона ніколи не дивиться навколо; вона просто постійно повторює священні тексти. Людина знань є механістичною, вона не має особистого контакту з реальністю.
Один відомий психіатр із Нью-Йорка розповідав дуже цікаву історію. Він розмовляв із одним зі своїх нових пацієнтів. Він пацієнтові сказав: «Я дуже зайнятий, я надзвичайно зайнятий. Було б добре, якби ви змогли допомогти мені. Перша розмова як завжди одностороння – ви розповідаєте мені все, що хотіли сказати, а я тільки слухаю. Та якщо я зможу записати Вашу розповідь і вивчити її потім, коли мені буде зручніше, – це мені дуже допоможе. Ось магнітофон. Я залишу магнітофон – увімкніть його і говоріть. Все, що хотіли сказати... Говоріть усе, що б ви хотіли сказати мені, а потім я це прослухаю». Після цього психіатр запитав: «Ви не заперечуєте?»
Пацієнт відповів: «Ні, звичайно! Все у повному порядку!»
Вони ввімкнули магнітофон, і психіатр вийшов, але вже через дві хвилини він побачив того чоловіка, що залишав його офіс. Психіатр побіг за ним, зупинив його і запитав: «Так скоро? Ви не могли так швидко все розповісти на магнітофон?»
Пацієнт сказав: «Вибачте, але я теж дуже зайнята людина. Набагато зайнятіша, ніж ви. І ви не перший психіатр, у якого я консультуюсь. Повертайтесь до свого кабінету – ви побачите, що поруч із вашим магнітофоном знаходиться мій маленький диктофон – все записано заздалегідь – він все розповість вашому магнітофону».
Ситуація зі знаннями священних текстів нагадує цю ситуацію. Ніхто не присутній – диктофони розмовляють із магнітофонами. Ваш розум є просто магнітофоном, а всі, абсолютно всі священні писання є стародавніми диктофонами – засіб старий, але той самий. Хтось щось сказав – і там це записано. Хтось ще щось сказав – і там теж це записано. Потім ви зчитуєте все це – і це стає записом у вашому власному магнітофоні-мозку, додається уява, заснована на ваших же знаннях, але жодного живого доторку до того, що там описується, жодної індивідуальної зустрічі з Ним немає.
Усвідомлення є індивідуальним, знання є механістичними. Через механістичний підхід ви ніколи не дійдете до вияву реальності, істини. Це марна справа. У вас з’явиться багато нової інформації, але ви ніколи не досягнете трансформації. Ви дізнаєтеся дуже багато, але ви ніколи не дізнаєтеся того, що необхідно дізнатися – як це та істота, якою ви є, і ті істоти, які вас оточують, і все те, що оточує вас і них, є тим самим, що знаходиться всередині вас і навколо? Як це може бути на рівні відчуттів, а не словесних пояснень?
Необхідний тісний індивідуальний контакт. Того ранку на річці Йордан Ісус увійшов у індивідуальний контакт із божественним. Іван Христитель посвятив його стати порожнечею, перетворитися на НІЩО.
Коли ви читаєте ці бесіди, ви спілкуєтеся не з тим автором, який багато знає, а з тим автором, який має всередині себе багато порожнечі, багато вільного місця, куди можуть проникати нові й нові території. Якщо ви готові, щоб таке вільне місце з’явилося і у вас, то це означає, що ви готові приєднатися – до всезагальної порожнечі природи Космосу, яка нерозривно пов’язана з вільним місцем у вашій середині.
Ви можете читати ці тексти двома різними способами. Перший – інформативний – ваше «я» отримує якусь нову для вас інформацію, яка ніколи не стане вашими переживаннями. Ви просто накопичите ще більше знань, ще більше словесної уяви, якими потім, за нагоди, зможете похизуватися. Ваше его після читання буде почуватися ще сильнішим, ще досконалішим, але ваша душа від цього стане ще біднішою, ще затоптанішою вашим же егом.
Або ви можете, хоча б на якийсь час, відставити вбік все своє велетенське его, всі свої найдосконаліші знання, які заповнюють вас, і відчути у собі ту порожнечу, те вільне місце, яке починається десь усередині, виходить назовні, і оточує вас повністю, з’єднується з усім на світі, в якому ви зникаєте. На деякий час стати НІКИМ, НІЧИМ, відкрити своє серце цій порожнечі, і – хто знає – можливо ви теж відчуєте себе не плавучим островом серед темного розбурханого океану, а хоча б третьою від Сонця невеличкою планетою Земля. Якщо у вас це вийде – в цій порожнечі розподіл зникає – тоді всередині вас знайшло собі місце Ціле. Ви стали частиною Цілого. А отже ви самі стали цілим.
Рабин мав рацію, коли говорив: «У Біблії Бог кричить людині: «Возведіть мене на престол!» Ісус, Крішна, Мухаммед, Лао-Цзи – всі вони є криками Бога людині: «Возведіть Мене на престол!»
Кожна релігія має свою власну красу, але всі вони схожі в однім: людина, яка шукає Бога, подібна до блукаючого в темряві. Поки Бог теж не шукатиме вас, подібна зустріч здається неможливою. Та як ви знайдете Того, хто вам невідомий? Де ви шукатимете Його? Ви не знаєте адреси – куди ви направлятимете свої молитви? Куди ви рухатиметеся, куди йти, що робити? Ви можете тільки блукати, спотикатися, плакати і плакати; єдиною вашою молитвою можуть бути сльози. Є глибоке бажання, але як його виконати? Ви можете палати цим бажанням, але як його досягти? Релігії говорять: людина може шукати, але вона не зможе знайти, поки Бог не забажає цього!
Насправді Бог у межах досяжності, але недостатньо близький, щоб ухопитися за Нього і не відпускати. Ви можете простягнути руку і доторкнутися – Він у межах досяжності, але схопити Його не можна. Іноді Він підходить на відстань, коли можна подумати, що Його можна схопити, – бо Він теж шукає вас. Він міг би знайти вас негайно та безпосередньо. Він точно знає, де ви і в якому ви стані. Але Він не може хоч якось матеріалізуватися у вас, доки ви самі не шукаєте. Він може шукати вас тільки тоді, коли ви самі у пошуку, коли ви робите все, що можна робити, коли ви нічого не приховуєте, коли ваш пошук є тотальним. Коли ваш пошук є тотальним – негайно відкриваються небеса і Святий Дух опускається на вас. Він чекає, чекає з глибоким бажанням зустріти вас.
Так і має бути, тому що існування є люблячим. Це гра в хованки, це просто гра. Мати грає зі своєю дитиною і ховається від неї. Мати чекає, і якщо дитина не приходить, вона сама вирушає шукати її. Але Бог дає вам повну дорослу свободу: якщо ви не бажаєте шукати, Він не втручатиметься, Він не нав'язуватиметься вам. Ви побачите Його за вашими дверима лише тоді, коли у вас з’явиться бажання шукати.
Гість приходить лише тоді, коли ви запрошуєте. Гість може чекати біля дверей, щоб постукати; необхідне лише ваше запрошення. В іншому випадку Він може чекати до нескінченності, тут ніякого поспіху немає. Бог не поспішає.
«Із того часу Ісус розпочав проповідувати і промовляти: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!»»
Переклад з юдейської іноді складний, особливо якщо у слова два і більше значень, і тому виникають питання до перекладу слова «покайтеся». Християнами взято такий один із трьох варіантів перекладу того слова, що його «покайтеся» передбачає, що є винні.
Коли ви нашою мовою кажете оте «покайся», складається враження, що людина є грішником: виникає глибоке засудження її. Але якщо ви скажете «повернися», як ще може перекладатися слово «покайся», то не буде жодних питань про гріх, не виникне жодного засудження. Це просто говорить про те, що ви пішли надто далеко, що ви занадто довго гралися – будь ласка, повертайтеся назад. Дитина грала на вулиці, настає вечір, сідає сонце, і мати кличе: «Будь ласка, повернися додому». Зовсім інша якість, зовсім інший зміст. У цьому немає жодного засудження, просто глибоке кохання кличе: «Повернися!»
В якому значенні промовляв Ісус те слово? «Поверніться, бо наблизилося Царство Небесне!» Весь осуд, весь гріх, вся ця нісенітниця, яка змушує людину відчувати почуття провини, зникають тільки від того, що правильно перекладено одне-єдине слово: «Поверніться, бо наблизилося Царство Небесне!»
Одне слово може мати величезне значення, але все ваше християнство зникне, якщо ви перекладете «покайтеся» як «поверніться». Усі церкви, сам Ватикан – все зникне, бо вони всі збудовані на покаянні винних.
Якщо проблема у поверненні – і ви не засуджуєтесь, і ви не робили жодного гріха, – то почуття провини зникає. А без почуття провини не може бути церков, без почуття провини священик не може жити. Він використовує це почуття провини, він змушує вас відчувати почуття провини – це його професійна таємниця. Якщо вас змусили відчувати почуття провини, то ви повинні будете шукати його допомоги, тому що він проситиме для вас прощення, він молитиметься за вас; він знає, куди направляти молитви. Він перебуває з Богом у тісніших стосунках: він захистить вас, він умовлятиме Бога заради вас, і він покаже вам, як не бути грішником знову, як бути чеснотним. Він видасть вам керівництво: роби це і не роби цього, а потім прийдеш і знову відмолюватимеш.
Усі церкви світу побудовані на слові «покаяння». Якщо проблема лише у поверненні, то священнослужителі не потрібні – Ви можете повернутися додому й самі. Це не питання засудження: ніхто не повинен очищати Вас; Ви ніколи і не були неправими. Ви, справді, пішли трохи далеко, але в цьому немає нічого поганого. Цього фактично могло б і не бути, якби Бог не дозволив Вам відійти так далеко. У цьому має щось бути – відхід далеко може бути чи не єдиним способом повернення назад, тому що коли ви йдете далеко, а потім повертаєтеся додому, тільки тоді ви вперше усвідомлюєте, що є ваша домівка. Слово «поверніться» є таким простим: воно напряму пов'язане з вами та з Богом, йому не потрібні жодні посередники, не потрібні жодні агенти.
Кажуть, що мандрівники, які перебувають у далеких країнах, вперше усвідомлюють, який прекрасний їхній дім. Коли ви завжди вдома, це важко зрозуміти – все сприймається як щось само собою зрозуміле, звичайне і невід’ємне. Але коли ви заходите десь далеко – все стає важчим. Ви більше не вдома, ви не можете приймати все як вдома. Є тисяча та одна незручність, дискомфорт – і немає нікого, хто б доглядав вас; ви повинні дбати про себе самі. Нікому нема діла до вас; ви знаходитесь у чужому світі, ви відщепенець.
За контрастом цих почуттів ви вперше осягаєте значення дому. Спочатку це був просто будинок, будівля, де ви могли жити; тепер це ваш дім. Тепер ви знаєте, що будівля – це не дім. Будівля є просто будівля, приміщення є просто приміщення; дім є не просто будинок чи приміщення – це щось понад того. Це десь там, де любов, де кохання. Можливо, це так необхідно, щоб людина трохи збилася зі шляху – зійшла зі стежки, залізла в дикі нетрі, – щоб за контрастом відчуттів її повернення додому стало суттєвою, багатозначною подією.
Бог на кожному кроці звертається до вас із проханням, Він завжди ставить вам запитання, і коли ви чуєте ті запитання і відповідаєте на них – ви починаєте повертатися. У той момент, коли дитина каже: «Так, я вже йду» – вона вже по дорозі додому.
Люди часто запитують: «Де Бог? Як знайти Бога?» І дуже рідко їм трапляється хтось, хто запитає в них: «А ви чули питання?» Люди перепитають: «Яке таке питання?» «Питання, яке вам поставив Бог!»
Якщо ви не чули запитання, ви не можете знати, де Бог. У момент, коли ви чуєте запитання, стає зрозумілим напрямок. У момент, коли ви чуєте питання, щось виникає в найглибшому ядрі вашої істоти, воно стає нав'язливими запитаннями у вашому серці: хто ви, чому ви тут, чому ви продовжуєте існувати? Для чого те, для чого це?
Якщо питання виникло в серці, а не в розумі, то ви знаєте, що Бог існує, інакше хто б поставив це питання? Десь у глибині вас Бог ставить запитання: «Хто ви?» Якщо ви почули це запитання від Нього, то ви знаєте напрям. І Його відповіддю, незалежно від вашої, може бути лише одне: «Повернися назад. Іди в цьому напрямку, йди назад, до себе, до Мене».
Але ваші запитання переважно є фальшивими. Ви не чули їх від Самого Бога – хтось інший навчив вас так запитувати. Якщо ваші запитання є фальшивими – тоді й відповіді стають фальшивими. На фальшиві запитання не буває нефальшивих відповідей. Ви дізнались про запитання від інших, ви дізналися відповіді від інших, – і ви залишаєтеся фальшивими, так само, як і всі інші.
Від слова «фальшивий» (англ. phoney) походить слово «телефон» (англ. telephone). Чи помічали ви, що коли слухаєте людину безпосередньо – слухаєте свою дружину, або чоловіка, або друга, – безпосередньо, віч-на-віч, – то це є реальністю, тому що є особистий контакт, індивідуальні доторки; але коли ви слухаєте голос із телефону, то все стає фальшивим? Ви ніколи не знаєте, як там, на іншому кінці, – посміхається співрозмовник з любов’ю чи злорадно, чи взагалі не посміхається, чи може там насправді не людина, а магнітофон, диктофон. Ніхто цього не знає на сто відсотків, тільки здогадується. І здається, що звуки йдуть не з серця того, кого слухаєш, а з надр телефонних проводів.
Деякі люди, коли починають говорити по телефону, одягають окуляри для зору. Співрозмовника немає перед ними, окуляри не допоможуть їм роздивитися його лице, – то для чого ж вони це роблять? Це просто сильне бажання у розмові бачити людину. Сильне бажання бачити того, з ким спілкуєшся, – інакше спілкування видається неповним.
Якщо ви поїдете до Тадж-Махалу і будете дивитися на нього через об’єктив фотокамери, щоб потім похизуватися купою гарних фотографій, – ніякого Тадж-Махалу ви не побачите взагалі. Бо не буде ефекту прямого бачення. Ви його знищите, а взамін наберетеся того, що можна знайти будь-де.
Відповідь може бути істиною лише тоді, коли питання справді почуте вашою індивідуальністю. Часто можна почути когось, хто каже: «Я хочу медитувати, я хочу шукати, але нічого не трапляється». Людина скаржиться так, ніби існування є не для неї – «нічого не трапляється». Але якщо подивитися їй в очі, то можна легко побачити, що її бажання є фальшивим. Медитація ніколи не була її основним бажанням, вона прийшла як частина натовпу. Прийшов хтось інший, прийшов її друг, – і вона прийшла за ним. Або в людини відпустка і вона думає: «Давай і я поїду та й подивлюся, що я гірша від когось?». Але з нею нічого так і не трапляється.
Завдяки самій медитації нічого й не може статися – Бог та молитва не є питанням техніки. Ви можете навчитися техніці медитації, але нічого не станеться, поки вами не буде почуте питання, поки це питання не перетвориться у вас на пристрасне бажання, заради задоволення якого ви можете поставити на кін все своє життя, – поки це не стане питанням життя і смерті, поки це не проникне в самісінький центр вашого найглибшого єства, поки це не стане скалкою в серці, поки це не стане глибоким стражданням і болем. Якщо питання почуте, тоді відповідь...
Царство Небесне завжди під рукою – це його природа, його суть. Справа не в тому древньому часі, коли жив Ісус, – це так само істинно кожної секунди і зараз, як і тоді. Це було істиною і до Ісуса – і це завжди буде істиною.
Царство Боже завжди під рукою – ви просто пошукайте, помацайте. Його руки завжди шукали вас, але ВАШІ руки не шукають. І ось Ви знаходите, ось Ви відповідаєте, ось Ви повертаєтеся, – а Він завжди на місці з розпростертими руками! Все, що Вам потрібно, знаходиться тут, тільки Ви не готові рухатися до Нього. Ви боїтеся втратити щось таке, що нічого не варте, чого взагалі не маєте індивідуально, і через цей страх ви не можете досягти того, що завжди було призначене для Вас.
«Як проходив же Він поблизу Галілейського моря, то побачив двох братів: Симона, що зветься Петром, та Андрія, його брата, що невода в море закидали, – бо рибалки були. І Він каже до них: «Ідіть за Мною, – Я зроблю вас ловцями людей!» І вони зараз покинули сіті, та й пішли вслід за Ним».
У житті Ісуса це відбувалося багато разів. Дехто може бути вражений простецькою якістю тих людей, серед яких він жив і які ходили за ним. Прості люди: селяни, сільські жителі, рибалки, теслярі, але це справжні люди, без будь-якої соціальної фальші.
Люди, які живуть разом з природою, є непідробними, реальними, природними, тому що з природою ви повинні бути природними, інакше вона нічого не дасть вам. З природою ви повинні бути живими, інакше ви не зможете співпрацювати з нею. Чим більше неприродних речей вас оточує, тим неприроднішими ви стаєте. Якщо ви живете, оточені механізмами, ви самі станете механізмом.
Кажуть, що людина пізнається за її оточенням. Але найчастіше людина створюється її оточенням! Якщо ви, як кожна сучасна людина, живете, оточені механічними пристроями, то поступово ви стаєте неприродними. Якщо ви живете з природою – з деревами, зі скелями, з морем, із зірками, з хмарами, із Сонцем, – то ви не можете бути неприродними, ви не можете бути фальшивими. Ви повинні бути природними, тому що коли ви спілкуєтеся з природою, вона створює у вас щось природне. Весь час, спілкуючись із природою, ви стаєте все більше і більше природними.
Людина, яка живе із природою, завжди довіряє їй. Селянин, який сіє насіння, має довіряти їй. Якщо він сумнівається, він ніколи не посіє насіння – тому що можливий тисяча і один сумнів: чи збирається земля цього року родити так само, як родила минулого року, чи ні. І якщо хто знає якусь відповідь – то земля може будь-коли змінити свою думку. Хто знає, чи піде дощ? Хто знає щось про Сонце – зійде воно завтра вранці чи вибухне? Сидячи у зручному кріслі, оточений книгами, ви можете сумніватися і сумніватися – у вас нічого не поставлено на карту, крім якоїсь невідомої на смак репутації, але якщо селянин працює в полі і сумнівається в землі – він пропав; якщо рибалка сумнівається у морі – він пропав.
Коли живеш із природою – виникає довіра. Сумнів стає чимось чужим, неприродним. Довіра є такою ж природною для людини, як і здоров'я; сумнів є таким самим неприродним, як хвороба. Дитина народжується довіряючою. Сучасні діти, можливо, не народжуються довіряючими, бо вони народжуються в атмосфері скептицизму.
Мама розповідає маленькій доньці казку – донька була невгамовною, ставало вже пізно, і мама розповідала їй казку, щоб та заснула. Мама розповідає: «Жила-була принцеса – чарівна, прекрасна принцеса... дуже розумна, дуже любляча. Весь королівський двір любив і шанував її. Вона була дуже добра, особливо з тваринами. Якось у парку вона зустріла жабку. Дівчина боялася, що хтось може наступити на жабку, тож вона взяла її до своєї спальні. А вранці вона була здивована: жабка перетворилася на прекрасного принца! І принц попросив її руки».
У цей момент мама подивилася на доньку і побачила, що та сповнена скептицизму. Її очі, її манери, її обличчя все говорило: «Ні, я не можу повірити в це». Її обличчя було сповнене недовіри. І мама запитала: «Ти що – не віриш цьому?»
Дівчинка відповіла: «Не вірю... і я знаю, що мати принцеси теж не вірить!»
Сучасний світ повний скепсису. Навіть діти переповнені сумнівами.
Поспостерігайте за собою – щоразу, коли ви сумніваєтеся, щось стискається у вас; ви стаєте меншими. Ви стаєте жорсткими, ви стаєте мертвими, ви більше не цвітете – ви замерзли. А щоразу, коли включається довіра, – ви знову розквітаєте. Тверді шматки плавляться, і ви розширюєтеся, ви стаєте більшими. Щоразу, коли ви довіряєте, ви досягаєте вершини буття живими; і щоразу, коли ви сумніваєтеся, ви впадаєте у смерть.
Оскільки сучасній людині бракує довіри, для неї настільки привабливими стали наркотики. Здається, що це єдиний спосіб мати відчуття розширення свідомості буття. Наркотики є хімічними методами, які дозволяють на кілька хвилин чи кілька годин відчути розширення свідомості. Довіра дає вам це легко та вільно. Довіра дає вам це не на кілька годин – це стає вашою вічною якістю, і потім будь-який наркотик чи алкоголь тільки зіпсує ваше існування.
«Як проходив же Він поблизу Галілейського моря, то побачив двох братів: Симона, що зветься Петром, та Андрія, його брата, що невода в море закидали, – бо рибалки були. І Він каже до них: «Ідіть за Мною, – Я зроблю вас ловцями людей!» І вони зараз покинули сіті, та й пішли вслід за Ним».
В тому, що він так до них звернувся: «Ідіть за Мною», немає нічого дивного. Дивне ось у чому: «І вони зараз покинули сіті, та й пішли вслід за Ним».
Така глибока довіра. Вони не сумнівалися жодної миті, їм не спало на думку запитати: «Що ти маєш на увазі під ловцями людей?» Вони не спитали: «Хто ти? Хто дав тобі повноваження так говорити?» Ні, в цьому не було потреби, бо вони були простими рибалками. Вони, мабуть, глянули на Ісуса і зрозуміли: сама його присутність давала йому повноваження.
Якщо ви маєте в очах довіру, якщо ви дивитиметеся очами довіри, то ніхто не зможе обдурити вас – ви все бачитимете самі. Ви обдурені через ваші сумніви – і тоді ви думаєте, що вам потрібно ще більше сумнівів, інакше люди обдурять вас ще більше. Тоді ви обдурюєтеся ще більше – і так створюється нескінченне коло сумнівів і неправди. Ви сумніваєтеся, щоб вас не обдурили, але вас тому і обдурили, що ви сумніваєтеся.
Якщо ви довіряєте – ніхто не зможе вас обдурити. Що це значить? Чи може ваша довіра завадити комусь вас обманювати? Ні, завадити спробувати вас обманути – не завадить, але коли ви довіряєте, у вас є очі, щоб бачити: і обманщик негайно, на самому початку його обману, буде виявлений – він стоятиме голий перед вами.
Можете запам'ятати це як критерій – людина, яка живе довірою, не може бути обдурена. Якщо вона обдурена, значить вона мала всередині себе якісь сумніви, бо тільки тоді очі заповнені туманом сумнівів і ви не можете бачити. Коли ви здатні бачити і ваш погляд прозорий, сама присутність когось повідомить вам, обманює він вас чи ні.
Вони, напевно, озирнулися. Сонце, напевно, вже встало над морем, вони готові були закинути, а може витягувати, свої сіті. Вони, мабуть, озирнулися на цю людину: «Що це за людина – цей Ісус?»
Того тихого ранку вони не побачили, вони відчули присутність ЦЬОГО Ісуса. Сама його присутність переконала їх, була доказом. Вони відкинули свої сіті, вони негайно пішли за цією людиною. В один момент життя кожного з них було повністю перевернуте догори дном. В один єдиний момент цього бачення вони були перетворені.
«І ходив він по всій Галілеї, по їхніх синагогах навчаючи, та Євангелію Царства проповідуючи, і вздоровлюючи всяку недугу, і всяку неміч між людьми»
Це теж потрібно зрозуміти в дещо новому світлі – не так, як це розуміло і розуміє до сих пір християнство, – а в новому світлі, яким сучасна наука висвітлює явище хвороби.
Хвороба, будь-яка хвороба, спочатку виникає глибоко в розумі, а потім рухається до тіла. Перехід до тіла може забрати багато часу, іноді це довга дистанція. Ви не усвідомлюєте хворобу, коли вона знаходиться в розумі, не звертаєте на неї потрібної уваги, – ви починаєте усвідомлювати її і звертати на неї увагу тільки тоді, коли вона проникає глибоко в тіло. Ви завжди відчуваєте хворобу в тілі, але вона завжди виникає в розумі.
Там ви її не усвідомлюєте, тому ви нічого з нею і не робите, але коли вона приходить у тіло, тоді, звісно, ви починаєте шукати лікаря, якусь допомогу. Лікар, бачачи хворобу в тілі, починає лікувати її в тілі. Її можна вилікувати в тілі, – але тоді може виникнути якась інша хвороба, тому що лікування не торкнулося самого джерела хвороби. Ви змінили наслідки, але не причини.
Якби можна було зробити зміни в голові, то хвороба з тіла зникла б негайно. Сучасні дослідження доводять, що будь-яка хвороба – хоча б у принципі – може бути перетворена, змінена, пригнічена, якщо зробити відповідні зміни в розумі. Вірним є і протилежне: якщо розум піддати сильному впливу – то можна знову створити будь-яку хворобу.
Один чоловік, лікар з Каліфорнії, вилікував багатьох своїх пацієнтів від раку просто шляхом використання уяви. Це перший ключ, який відчиняє двері... І не одного пацієнта, а багатьох!
Він просто просив їх уявити собі дещо. Якщо у хворого був, наприклад, рак горла, то він казав йому розслабитися і уявити, що вся енергія тіла рухається до горла, що ця енергія атакує пухлину. Як стріли, що летять звідусіль, рухаються до горла і атакують хворобу. Через три, чотири чи шість тижнів пухлина просто зникає, не залишивши і сліду. А вважається, що рак невиліковний! Рак є сучасною хворобою – він виник у зв'язку зі стресами, у зв'язку з напруженістю і занепокоєнням життям. Досі його практично неможливо було вилікувати у тілі, наперед знаючи, що ти його точно вилікуєш, хоча випадки виліковування трапляються часто. Здебільшого до ліків потрібно щось іще, і воно знаходиться в розумі. А якщо рак можна вилікувати за допомогою дії на розум – то і все можна вилікувати таким же чином.
Чудо Ісуса сталося, бо люди були дуже довірливі. Якось трапилося так, і це повна правда: він ішов, а жінка – дуже бідна жінка, яка боїться і сумнівається в тому, чи вилікує її Ісус чи ні, тому що він завжди оточений таким натовпом людей, – ця жінка подумала про себе: «Я тільки доторкнуся до одягу Ісуса ззаду». Вона так і зробила – і потім її хвороба зникла.
Ісус повертався, і жінка почала дякувати йому. Вона впала в подяку до його ніг. Але він сказав: «Дякуй не мені, дякуй Богу. Твоя віра вилікувала тебе, а не я».
У світі була поширена довіра – люди тоді ще були вкорінені в довірі. Тоді сама думка «Якщо Ісус торкнеться моїх очей, я буду вилікуваний» ставала основною причиною одужання. Це не означає, що Ісус лікував, – якщо ви ставитеся до цього скептично, то Ісус не допоможе, тоді він не зможе вилікувати вас.
Є одна історія, кажуть… одного разу Ісус утікав із якогось міста. Селянин, який працював у полі, побачив його, що той біжить, і запитав: «У чому справа? Куди ти біжиш?»
Але Ісус так поспішав, що нічого не відповів і побіг далі. Той селянин пішов за ним, знайшов його згодом під деревом і запитав: «Будь ласка, розкажи мені. Мною опанувала цікавість. Якщо ти не скажеш мені, чому ти біжиш, то це питання переслідуватиме мене знову і знову. Куди ти біжиш? Ти від когось тікаєш?»
Ісус відповів: «Від дурня. Я його вилікувати не можу».
Селянин засміявся. Він сказав: «Що ти кажеш? Я чув, що ти зцілював сліпих, ти зцілював майже вмираючих, – я чув навіть, що ти воскресив уже померлу людину! І ти не можеш вилікувати дурня?»
Ісус сказав: «Ні, не можу. Я намагався, але не зміг, бо він дурень, і він ні в що не вірить. Я виліковував усілякі хвороби і ніколи не терпів невдачі, але з цим дурнем у мене не вийшло. Він увесь час переслідує мене і повторює: «Вилікуй мене», але я пробую всі способи, які знаю, і все марно – він в жоден не вірить! Ось чому я втікаю з міста».
Дурня вилікувати неможливо…
Ісус міг творити чудеса. Ці дива дуже прості – вони траплялися тому, що люди довіряли. Якщо ви починаєте випромінювати довіру, розум починає функціонувати зсередини, поширюється по всьому тілу і все там змінює. Але якщо ви не зможете світитися довірою – то вам ніщо не допоможе.
Навіть звичайна медицина допомагає вам тому, що ви вірите у неї. Є результати спостережень, які свідчать про те, що при винаході нових ліків вони дуже добре діють у перші місяці – від шести місяців до двох років вони добре впливають на людей, – але після шести, восьми, десяти місяців вони перестають діяти так добре, як до того. Лікарі стурбовані – у чому справа?
Щоразу, коли винаходять нові ліки, ви вірите, що вони кращі, ніж старі. Тепер ви знаєте, що це панацея «…і вона мені допоможе». І вона допомагає! Майже усім! Віра у нові ліки, у нове відкриття допомагає. Про нього говорять по телебаченню, по радіо, пишуть у газетах, формується атмосфера довіри та надії. Але через кілька місяців, коли багато хто випробує ці ліки – і деякі ду́рні також випробують його, і їм не допоможе, бо вони наперед ЗНАЮТЬ, що вони НЕ допоможуть, – починають виникати підозри, тому що якась конкретна людина прийняла ці ліки і нічого не трапилося. Ці ду́рні починають змінювати атмосферу довіри, і через деякий час ліки втрачають свою ефективність, тому що все більше і більше людей у них не вірить і за допомогою них не виліковуються.
Якщо ви довіряєте лікарям, то вони допомагають ще більше, ніж ліки. Чи спостерігали ви, що, коли ви хворі і приходить лікар і ви відчуваєте довіру до нього, – то ви відчуваєте полегшення тільки через те, що він прийшов? Він ще не дав вам жодних ліків, він тільки досліджує ваше тіло – тиск крові, те, се, – але ви відчуваєте, що ніби п'ятдесяти відсотків хвороби вже немає. Прийшла людина, якій ви можете довіряти. Тепер немає потреби нести цю ношу в собі. Ви можете залишити її йому, він впорається з нею. Але якщо ви не довіряєте лікареві – то він не зможе нічого з нею зробити, бо ви її не віддасте.
У медиків біля поняття «ліки» існує поняття «плацебо» – нешкідливі ліки. Це просто вода – або щось інше, що не має жодного відношення ні до ліків, ні до хвороби, але якщо воно дано вам лікарем, якому ви довіряєте, воно допоможе вам так само, як і справжні ліки. Розум є сильнішим, ніж матерія; розум є сильнішим, ніж тіло.
«А чутка про Нього пішла по всій Сирії. І водили до Нього недужих усіх, хто терпів на різні хвороби та муки, і біснуватих, і сновид, і розслаблених, – і він їх оздоровляв. І багато людей ішло за Ним і з Галілеї, і з Десятимістя, і з Єрусалиму, і з Юдеї, і з Зайордання.»
Ісус був меншою мірою проповідником і більшою цілителем. Цілитель не тільки для тіла, не тільки для розуму, а й для душі. Він був цілителем душ. Це те, що має бути у кожного Вчителя.
Ви розділені в собі, ви фрагментарні, ви не є цілим. Якщо ви станете цілим, ви будете зцілені. Якщо напруженість, пов'язана з майбутнім, і напруженість, накопичена в минулому, зникне з вас, то ви будете зцілені, ваші недуги зникнуть. Якщо ви зможете бути тільки зараз, тільки в теперішньому, що оточує вас безпосередньо, – ви будете цілим, абсолютно живим, гранично живим, – найсолодший у світі стан захопленості почнеться з вами.
Ісус не є філософом, який навчає людей якоїсь догми, якогось вчення. Він лікар, а не філософ. Він намагається навчати довіри, і якщо довіра має місце, то, можливо все. Він увесь час каже: «Якщо ви маєте віру, віра може зрушити гори». Це не обов'язково гори в зовнішньому світі, але гори невігластва, гори неподобства, гори несвідомості всередині нас. Він не мав жодного кредо, ніякої догми, ніякого вчення. Він, швидше, вивільняв із себе цілющу силу. Усі зусилля його були спрямовані на те, щоб повернути вас назад до Бога. Ось чому він каже: «Не дякуй мені. Дякуй Богові».
Він каже ще: «Твоя віра зцілила тебе». Навіть не Бог допоміг зцілити тебе – лише твоя віра. Він наполягає на вірі, на тій вірі, що означає повну і беззаперечну довіру. І пам'ятайте різницю між віруванням і вірою, довірою: вірування є ідеєю – віра є тотальною реальністю, довіра є благоговінням перед цілим. Вірування йде з розуму – довіра йде від всієї вашої цілісності, від самого вашого буття.
Коли ви вірите в Бога, якого пропонує вам церква, – ви вірите в Бога філософів. Він у них виступає ідеєю, доктриною. Його існування може бути вами доведено чи спростовано, але таке існування не зможе трансформувати вас. Але якщо ви маєте довіру, то вона зможе трансформувала вас. І це не означає, що вона трансформує вас колись: як тільки ви повірите, як тільки ви почнете дивитися на світ очима довіри, – все, вона вже вас трансформувала.
Довіра не знає майбутнього – вона завжди зараз, негайно. Але довіра йде не з голови, не з розуму. Коли ви наповнені довірою – ви маєте її у вашій крові, у ваших кістках, у вашому кістковому мозку, у вашій шкірі, у вашому серці. Довірою наповнена вся ваша істота – від кінчиків пальців ніг і до маківки. Людина довіри є людиною Бога.
Всі зусилля Ісуса спрямовані на те, щоб повернути Вас додому. Так, Бог кричить його устами: «Возведіть мене на престол!» Якщо Ви маєте довіру, то Ви стаєте доступним, і Бог запанує у Вас. Це єдиний шлях бути блаженним. Поки Бог не запанує у Вас, Ви залишатиметеся жебраком, Ви залишатиметеся бідним, Ви залишатиметеся хворим. Ви ніколи не будете цілим та здоровим, і Ви ніколи не пізнаєте екстазу існування. Ви ніколи не зможете по-справжньому танцювати, сміятися, співати, кохати та й просто бути. По-справжньому.
Це може статися тільки в тому випадку, якщо Бог запанує у Вас – тобто Ви будете скинуті зі свого престолу, а Бог буде возведений на Ваш престол. Так що у Вас є вибір, найвеличніший вибір, з яким будь-коли стикалася людина: або продовжувати оберігати себе на престолі... або звільнити свій живий престол і дозволити Богові зійти на нього.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016766
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2024
автор: Щєпкін Сергій