Ти робиш у душі моїй погоду.
Несеш із серця полум’я увись.
Так, я лила, й не раз, на нього воду.
Але ж безсмертний цей вогонь якийсь.
На мить зігне свої тверді коліна,
Замре, як в час перерви магазин.
А потім знову вибухне, як міна,
Немов на нього вилив хтось бензин.
І так яскраво палахкоче, гоже,
Що тратять на плечах вагу хрести.
Ну, що ж, нехай горить, допоки можу
Його в собі тримати і нести.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016802
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2024
автор: Крилата (Любов Пікас)