Нудьга зими. Похмурі сірі дні,
пустеля передгір'їв неприхильних..
В багрянім смушку пагорби сумні,
за ними, відчуваю, море й хвилі,
Імла й дощі там. Хай не бачу їх,
та вгадую за свіжістю, що лине;
за хмарою, що вздовж хребтів отих
пливе і тане, димлячись невпинно.
Дивлюсь навколо. Дав спочить коню.
Прадавній чоловік в мені невтішний.
Як прагне серце даху та вогню,
коли надвечір в горах незатишно.
Але чому ж так вабить те, що там?
О, море дочасове і безкрає!
Ти, все таки, рідніше й ближче нам
всіх радощів життя, де все минає!
Квітень 2018 року.
Друга (нова) версія перекладу віршу Івана Буніна.
Написана з урахуванням деяких зауважень до попереднього
(конкурсного) варіанту перекладу.
Вірш-першоджерело:
УНЫНИЕ И СУМРАЧНОСТЬ ЗИМЫ
Иван Бунин
Уныние и сумрачность зимы,
Пустыня неприветливых предгорий,
В багряной смушке дальние холмы,
А там, за ними, - чувствуется - море.
Там хлябь и мгла. Угадываю их
По свежести, оттуда доходящей,
По туче, в космах мертвенно-седых,
Вдоль тех хребтов плывущей и дымящей.
Гляжу вокруг, остановив коня,
И древний человек во мне тоскует:
Как жаждет сердце крова и огня,
Когда в горах вечерний ветер дует!
Но отчего так тянет то, что там?
- О море! Мглой и хлябью довременной
Ты все-таки родней и ближе нам,
Чем радости всей этой жизни бренной!
1925
Фото із інету.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016852
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2024
автор: Юлія Щербатюк В’южен