Зірвався звідкись перший переспів.
Тихіше, пташко, бо розбудиш ранок.
Хіба ж переконаєш коноплянок
у цім безкраїм вимірі степів?
Спиває роси теплий легковій,
трава дарує пахощів букети,
павук плете між шавлії тенета,
на здобич не втрачаючи надій.
Потроху прокидається ковил,
шепоче горицвіт до синьонеба:
«Дощем умий мої посохлі стебла»
і сонцем розквітає небосхил.
Заводить пісню цвіркунів вертеп,
бджола збирає крапельки нектару,
горять на крилах махаона чари…
Такий спрадавна Український степ.
06.07.24р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016917
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2024
автор: Микола Соболь