[i]Чорними смугами в'язані маки...
[/i]
Епоха руйнує незаймані змінами душі,
Погляд ховається в матово-синє лоно.
Падає листями ніч і торкається стужі.
Ми зрозумілі, допоки не згине руно.
Тіні лякають подобою дикого сонця,
Маковий омут шиє увінчану даль.
Сукнами пламені дихає марево лонця,
Тіло вкриває безмірно відтала вуаль.
Біле і чорне - одвічне беззахисне танго,
Тепла руїна у доблесті кинутих вод.
Наймані спокої - перші затінені рангу,
Перший відрізок у шпальті залежно-свобод...
Гнівно колоситься змінена кулями роща,
Пахне забутими вічно зелена імла.
Тільки недопалок, мовби освітлена площа,
Те́пло згорає в окопі, де плаче земля...
01.07.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016990
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2024
автор: Сара Ґоллард