Недомовленість знову загубилась у мріях
Почуття висихають мов краплини дощу,
Не зійшло слово-зерня, що для тебе я сіяв,
Сухим вістрям по серцю без чорнила пишу.
Знаєш скільки там віршів, романтичних етюдів,
Скільки слів про кохання, що ділились на двох,
Я читав лиш для тебе, на всіх зустрічах, всюди
Ці розхристані рими…Та не чув їх ніхто.
Повний зал слухав сповідь, хтось дивився і думав,
Про любов свою давню, чи про пристрасть палку,
Хтось в байдужім зітханні щось пригадував з сумом…
Лиш мені все здавалось, я читав в пустоту.
Світ порожній без тебе…Чистий наче той аркуш,
Нам би вдвох написати епопею вогню,
Про гарячі обійми і любов грішну нашу,
Щоб згадавши, ти на ніч проронила сльозу.
Щоб тоді, як не стане мене поряд з тобою,
Десь читаючи в кухні у нічного вікна,
Усміхнувшись згадала, що моєю весною,
Щастям, зіркою в небі, була ти лиш одна.
Хоч в думках моя сповідь, я писатиму й далі,
Буду навіть зі сцени римувати слова,
Хай для когось невдалі та вони будуть справжні,
Може їх і почує твоя рідна душа.
Ця поезія болю подолає дорогу,
І торкне сповідь душу немов ніжна рука,
Я тобі сповідаюсь, хоч робити це Богу
Мав би щиро, щоденно, бо лиш Він нам суддя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017030
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2024
автор: Ярослав Ланьо