Наш час невігласів не надто любить,
Мені ж поетом пощастило народитись.
Наш час тих зневажає, хто не служить –
Я щастя мав чиновником служити.
Багато хто на схилі літ хворіє –
Я ж на здоров’я скаржитись не смію.
Хто одружився, часто пожаліє,
А я давно звільнився від дружини.
І муки совісті мені не докучають,
І від спокус збавляюся уміло.
Вже десять літ як горював востаннє,
Всім задоволені мої душа і тіло.
Я зрозумів як мало необхідно,
Лише дві речі людям мати слід:
Хутряну шубу, щоб узимку гріла,
І миску рису, щоб наїстися в обід.
Не говори, що місця мало в домі –
Щоб спати, вистачить одного ліжка.
Хоч весь табун хай осідлають коней,
А верхи зможеш на одного сісти.
[i]За перекладом Харлі (фан-група „Манія”)[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017119
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2024
автор: Зоя Бідило