Понурений дивлюсь, як світ горить,
Як від нікчемності людей палає.
Так боляче, не може говорить,
Ніхто і не почув, як він благає.
Іще один несамовитий викрик,
Такий, що навіть я здригнувся.
Чи хтось на допомогу виник?
"Дурниці", — подумав і собі всміхнувся.
Як кінчиться, підуть шукати винних.
І знайдуть. Того, кого треба прибрати.
Словами і руками будуть бити,
Посадять за уявні ґрати.
А визнати, що винні всі? Ніколи.
Признатися, що вбивці світу - ми.
Брехати я навчився ще зі школи,
І з того часу я не визнаю вини.
Чому, якщо відповідальність, то моя?
У мене взагалі удома хвора кішка!
Світ наш це і твоя цілком сім’я,
Давай, допомогай, чого стоїш ти?
Зранку до ночі, перекладу на потім.
Кому уперся той смердючий світ?
Йому давно вже пересохло в роті.
Вода як на столі стояла, так і стоїть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017132
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2024
автор: О.Лекса