Крокую я дорогою життя,
В минуле не вертаючись уже.
Не буде вік до нього вороття,
Хоча його все ж пам’ять береже.
Крокую я дорогою життя,
Що я будую з іншими людьми.
Яке чека на нас всіх майбуття?
Таке, яке збудуємо всі ми.
Крокую я дорогою життя.
Коли впав, наштовхнувшись на біду,
Її усю здолавши до пуття,
На ноги я встаю і далі йду.
Крокую я дорогою життя,
Хай де б на цьому світі не бував,
Які б думки, а також почуття
Всередині себе я не тримав.
Крокую я дорогою життя
В сні також, а не тільки наяву.
Я ж дихаю в сні, серденька биття
Лунає теж, а отже, я живу.
Крокую я дорогою життя,
Стрічаю безліч я людей на ній,
Що нею йдуть так само, як і я,
Бо ж живемо ми на Землі одній.
Крокую я дорогою життя,
Йду нею все своє життя людське.
Дорозі тій немає і кінця…
Та є. Це тільки враження таке.
Крокую я дорогою життя
Туди, куди вона мене веде.
Можливо, до щасливого життя
Вона мене нарешті приведе.
Крокую я дорогою життя,
Своєї не спиняючи ходи
Ані на мить, поки життя-буття
Моє не закінчиться назавжди.
Євген Ковальчук, 18. 01. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017199
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2024
автор: Євген Ковальчук