а одиссей не возвращается
столько вытканного распустила пенелопа
сколько сандалий сносил телемах
и старая нянька потеряла последние зубы
а одиссея нет и не видно
женихи спят по ночам
прямо на веранде
подложив под головы плащи
псы скулят и выпрашивают на кухне кости
лук затолкнули служанки в угол кладовой
полотном обрернув от пыли
он там стоит как фигура того
кто вернулся слишком поздно
кто чужим стал в собственном доме и чья жена
больше не жена ему и кого никто не узнаёт
над ним запылённым нищим смеются
гонят со двора зачем говорят пришёл
тот кто вернулся слишком поздно
предпочёл бы вовсе не возвращаться вот он и
не возвращается блуждает
по комнатам своего дома лишь эхом
лишь птицей залетает случайно и бьётся о стены
пенелопа медленно накручивает на палец рыжеватую прядь
пенелопа знала немногих мужчин
но одного досконально
из женских комнат моря не видно
но слышно как шумит оно набегая на камни
когда дует тот ветер при котором паруса
так радостно танцуют при котором
мужчинам становится тесно в груди а в доме тоскливо
так же как и женщинам но что может женщина
разве что сидеть привязанной к прялке ко ткацкому станку
как собака тогда как мужчина встал и ушёл
в лучший плащ завернулся сел на корабль уплыл
на войну двадцать лет не был дома теперь уже дольше
а лозы виноградные растут
гроздья каждый год срезают
деревья в саду окапывают
и травят крыс в амбаре
ездят не каждый год но может где-то раз года в два
на материк поклониться богам
в каком-нибудь из знаменитых близких храмов
дети растут и становятся не-детьми
в уголках глаз пролегают тонкие линии
это слёзы и смех протаптывают тропинки
в саду твоего тела
по ночам ты привычно пркасаешься к себе
напоминаешь себе каждый раз что ты ещё не закончилась нет
что бурей сломанная олива на склоне за твоим поместьем
выпустила упрямые новые ветви но будет ли плодоносить
по дому ходит незнакомый молодой бородач
говорит что сын твой
бронза зеркал тоже отражает хмурый взгляд
незнакомки что в отличие от тебя
выплакала все свои слёзы ещё лет десять назад
она втайне готовит узел с ножом и мешочком монет
с длинной шерстяной накидкой
а еще в потайном свёртке горсть бусин
купленных у фракийской колдуньи
если высыпать их кому-то под ноги он собьётся с дороги
не твоему ли мужу подумаешь
кто-то подстроил такое приключение
твоему мужу которому ты жена
ведь люди тоже друг к другу
должны быть привязаны как собаки
должны друг друга или вылизывать или кусать
а если умерла сохраните боги твоя пара
следует перегрызть веревку
которой ты привязана к трупу
и тут же привязать себя к кому-то другому
сидишь кулаки сжимаешь и разжимаешь
рабыни в испуге по углам разбежались в кучки сгрудились молчат
даже клубок нитей что под станок закатился
подать не смеют
ибо что-то такое в лице твоём узнают
что чувствуют и глубоко внутри но
и помыслить о том боятся
даже та дорогая сицилийка
с родинкой на верхней губе
с которой ещё месяц назад ты пряталась
хихикая за углом дома
тёплую ладонь прижимала ей к острой груди
теперь избегает твоего взгляда выскальзывает из комнаты
пенелопа пенелопа чей муж
не возвращается домой и чей муж
не муж тебе больше ведь ты ему не жена
и не жена никому разве что себе
сколько раз ты вылетевший из очага уголь
носком сандалии придвигала всё ближе
к богато расшитому занавесу как пылала внутри
представляя себе радостно буйство пламени
в каменной клетке своего дома
так что лучше беги пенелопа уйди исчезни
в густой ионийской ночи растворись бесследно
как растворился в синеве моря тот единственный
когда-то тебе хорошо знакомый
перед тем как уходить оглянись
в последний раз на дом-свой-не-дом-твой
и в яму под оливой куда уже собралась закопать
свои обрезанные косы положи заодно ещё имя своё
засыпь его красной землей итаки
а сама спускайся поспешно к морю
по тропинке между олив пока не вспыхнуло утро
там где покачивается на сизоватых водах лодка
кто сидит на вёслах
в сумерках не разглядеть
цветёт ли на невидимом лице
маленькая родинка над губами
смеются ли они
эти сладкие
невидимые
губы
2023
(Перевод с украинского)
Оригинал:
одіссей не повертається
а одіссей не повертається
стільки ткання розпустила пенелопа
скільки сандалів зносив телемах
і нянька стара розгубила останні зуби
а одіссея немає не видко
залицяльники сплять ночами
просто на веранді
підклавши під голови зібгані плащі
пси скавучать і випрошують на кухні кості
лук служниці запхали в куток комори
полотном обгорнений від пилюки
він стоїть там як постать того
хто повернувся запізно
і став чужим у власному домі чия жона
більше не жона його і кого не впізнає ніхто
з нього запилюженого жебрака сміються
проганяють з подвір‘я чого мовляв прийшов
той хто повернувся запізно
волів би зовсім не повертатися от він і
не повертається блукає
покоями дому свого лиш відлунням
лиш птахою залітає випадково б‘ється об стіни
пенелопа повільно накручує на палець рудаве пасмо
пенелопа знала небагатьох чоловіків
але одного достеменно
з жіночих кімнат моря не видно
але чути як воно шумить набігаючи на камені
коли дме той вітер від якого вітрильники
так радо танцюють від якого
чоловікам стає у грудях тісно у домі тоскно
так само й жінкам але що може жінка
хіба сидіти припнутою до прядки до верстата
як собака тоді як чоловік устав пішов
найкращим плащем обгорнувся сів на корабель поплив
на війну двадцять років удома не був тепер уже довше
а лози виноградні ростуть
грона щороку зрізають
дерева в саду обкопують
труять щурів у коморі
їздять не щороку але може десь щодва
поклонитися богам на материк
у котрийсь зі знаних поближніх храмів
діти ростуть стають не-дітьми
в кутиках очей пролягають тоненькі лінії
це сльози й сміхи протоптують свої стежки
в саду твого тіла
ночами ти звично торкаєш себе
нагадуєш собі щоразу що ти ще не скінчилася ні
що бурею поламана олива на схилі за твоїм обійстям
пустила пучок упертих нових гілок та чи родитиме
домом ходить незнайомий молодий бородань
каже що син твій
бронза дзéркала теж відбиває похмурий погляд
незнайомки яка на відміну від тебе
виплакала всі свої сльози ще років десять тому
яка потай готує вузол в якому ніж і торбина монет
довга вовняна накидка
і ще в потаємному згортку жменя намистин
придбаних у фракійської чаклунки
якщо сипонути такі комусь під ноги той зіб‘ється з дороги
чи не твоєму чоловікові гадаєш
хтось влаштував таку приключку
твоєму чоловікові тому котрому ти жона
бо люди теж одне до одного
мусять бути прив‘язаними як собаки
мусять одне одного або вилизувати або кусати
а якщо вмерла хай боги боронять твоя пара
то слід мотузка перегризти
яким тебе припнуто до трупа
й негайно до кого іншого себе перев‘язати
сидиш кулаки стискаєш розтискаєш
рабині по кутках злякано купками розбіглися й мовчать
он навіть клубок ниток що під верстат закотився
подати не сміють
бо щось таке впізнають у твоєму обличчі
що чують і глибоко в собі але
й помислити про те бояться
навіть та дорога сицилійка
з родимкою на верхній губі
з якою ще місяць тому ти ховалася
хихочучи за рогом будинку
теплу долоню притискаючи їй до гострих грудей
тепер уникає твого погляду вислизає з кімнати
пенелопо пенелопо та чий чоловік
не повертається додому та чий чоловік
не чоловік тобі більше бо ти не жона йому
жона нікому хіба собі
скільки разів ти випалу з вогнища жарину
носаком сандалії підгрібала дедалі ближче
до багато розшитої завіси як паленіла
радісно уявляючи собі шал полум‘я
в кам‘яній клітці свого дому
тож краще тікай пенелопо іди зникай
в густій іонійській ночі розчиняйся безслідно
як розчинився у синяві моря той один
колись тобі добре знаний
перед тим як іти озирнися
востаннє на дім-свій-не-дім-твій
і в ямку під оливою де вже зібралася прикопати
свої обтяті коси поклади заразом ще й ім‘я своє
засип його червоною землею ітаки
а сама спускайся поспіхом до моря
стежкою між олив поки не свінув ранок
а там де погойдується на сизуватих водах човен
хто сидить на веслах
у сутені не роздивитись
чи цвіте на невидимому лиці
маленька цятка над вустами
і чи сміються вони
ці солодкі
невидимі
вуста
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017248
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 10.07.2024
автор: Станислав Бельский