Антарктида, Аляска -
Це ж казка.
Національні парки,
Гордість Землі.
Великі гори,
незліченні скарби.
Види казкові,
Небо внизу.
Невипадково
ці чисті простори
Манили і манять
царів на гору.
Сорок девятий
та континент,
Незахаращений
Стильний куточок,
Живої води
Та природи шматочок.
Хто ж захватив
Цей кусочок планети?
Хто заробив там свої дивіденти?
Від нас все скривають.
Це по любому.
Прісні запаси всього живого.
[b]Удавка у удава, слава, слава, слава.[/b]
У сірому, сірому лісі
Жили сірі присірі миші.
Одна сама песклява:
-Я імператор.
Щоденно пищала.
З неї сміявся весь ліс.
Та з часом сонячна
Тінь накрила цей ліс.
Вплив на тварин
Мишиний вмить зріс.
Зайців вони оточили,
З лісу фортецю зробили.
Ліс весь під корінь пустили,
Коли по узбіччю лише зашили.
По периметру ж ліс.
Зайців злякали вовками,
Лапами їх і зубами,
В руки дали по колу.
Зайці ідуть на війну.
Темно і страшно у лісі.
Миші забились в нору,
Зайців женуть на війну.
Зайчик кіл свій волоче,
Лапи по лікті в вогні, він на війні.
Розпятий, муки приймає.
Ліс процвітання чекає.
Хаща з пеньків відросте.
Сонце над лісом все вище,
Адський вогонь усе блище.
Тіні заворушились,
Косолапі у кучі вже збились.
Пащу розявив удав.
-Який пречудовий був план.
Я на пеньочку лежу,
Зайчиків й діток їх жду.
Колони, колони ідуть.
Удави ростуть і ростуть.
-Миші на черзі.
Голос шепоче.
Миші ідуть за зайцями.
Зміїні втілюють плани
[b]СПЕКА[/b]
Безжальне Сонце.
Пекельна Спека.
Пекло, воно все ближче.
Останнє не спиляне дерево
Обліплене людьми
Мов мурахами,
Остання клаплина
Живої вологи
З засипаної пісками землі.
Отанній притулок,
Ноїв ковчег,
Що вкорінився на останній
Придатній для життя планеті,
Всі інші розум розрушив
Своїм прагненням
До пізнання непізнаного.
Люди пізнали гнів БОГА.
Нарешті збагнули мізерність
Своїх бажань та нікчемність
Людського існування.
Свою хижацьку натуру.
Почуття холоду змушує
Гризти кору останнього притулку людства.
Далекоглядні вскривають власні вени,
Щоб продовжити цю агонію вічного життя.
Невгамовна спрага проявляє сутність,
Ікла зжимаються на артеріях ближніх.
Ейфорія наповнює і наповнюється.
Ще мить і все скінчиться.
Пустеля святкує перемогу,
Вітер розносить свідків
У Всесвіті, свідків трагедії,
Свідків перемоги розуму над глуздом.
Панує безглуздя.
Пекельне Сонце знову і знову
Вдягає корону та спепеляє
Всіх невіруючих.
Все починається спочатку,
Але в іншому вимірі.
Посмішка володаря темряви
На нічному небосхилі
Завершує денну епопею.
Ніч накриває все і всіх.
Небесна картина повторюється,
поширюється і триває
Уже для інших глядачів.
Без них все немало б сенсу.
[b]Вівтар перемоги[/b]
Вівтар перемоги
Й тополі, тополі.
То долі,
То долі.
У полі, у полі.
Заради життя
На смерть,
В небуття.
Спокута
І люта брехня.
Нема вороття,
Нема вороття.
Граки обліпили
Братські могили.
Мов оченята
Рідних та милих.
Знедолили, занапастили.
Всюди могили,
Могили, могили.
Що тут іуди, оці натворили.
В пустелю вивели
Всіх до одного.
З кісток постамент
Для храму нового.
Безбіжники всюди,
Прокльони і стони.
Душі в полоні,
Душі в полоні.
Зранене тіло
Ніж не рятує,
Гнів так лютує,
Гнів так лютує.
Безглуздя кого
І коли порятує.
Безсмертними душами
Підлість керує.
Смерть по полях
Українських крокує.
Глузду й любові
Всім нам бракує.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017355
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2024
автор: oreol