Поле благає: «Засій мене житом, людино!»
та падають міни у танками зриту ріллю.
Стоїть на межі війною розбитий будинок
у спалених сінях зросли колоски ячменю.
Було тут колись звичайне селянське обійстя,
праворуч лелека мостив на тополі гніздо,
тепер перехожих стрічають обвуглені війстя,
замало стрічати, у гості не зайде ніхто.
З полем говорить ночами зруйнована хата,
як виплаче душу, то потім вседенно мовчить,
треба, здається, для кожного з нас небагато,
миру ковточок і Божого неба блакить.
12.07.24р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017356
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2024
автор: Микола Соболь