Що ж, лишаю притулок, притонище бід.
Відвернулася вдача, була вірна сто літ..
Хай сміється лиш той, хто краде в жебраків,
Хто прожити збирається сотні років.
Шкода, Книга життя, перегорнута вся.
Від весни і кохання - лишилось сміття.
Юність - птаха небесна, прекрасна була!
Непомітно і тихо у буднях сплила...
Місяці місяцями змінялись завжди.
Нас життя поучало, лишало сліди.
Все тече і постійного в світі нема -
Метушня у житті панувала одна...
Я - не сонце, усіх я зігріти не можу.
Таємницю життя розгадати не зможу!
В океані думок -відшукала перлину,
Щоб її зберегти птахом в небо полину!
Ми -вмістилище щастя, і суму, і сліз.
Ми - джерело надій, ми - сухий прагматизм.
Бо людина, немов би у люстерці світ -
І нікчемна вона і вона ж - МЕГАСВІТ !
12.07.2024 14-41
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017384
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2024
автор: НАСТУРЦІЯ