Стеля неба тріскає від спеки.
Липень кволо липне до долонь.
Марево відносної безпеки
Острахи приспало між осонь.
День медвяно капає у тишу,
Плинно пише власний епілог.
Та насправді - він заледве дише
Від ваги прихованих тривог.
Лячно літу від фантасмагорій,
Де біда щодня кровить крізь цвіт.
Не від спеки млосно - від історій
Доль людських,що пишуться навзрид.
Не сховатись нам в обіймах літа
Від пекучих дотиків утрат.
П'є душа, надією сповита,
Ніжну синь розсипаних блават.
П'є і мріє, що невдовзі ранком,
Джерелом цілющої води,
Усміх переможного світанку
Спрагу нам втамує назавжди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017479
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2024
автор: Вадим Димофф