А я не знаю, хто, що сказав вчора...
Те ,що було вчора, сплило за водою...
Якщо у людини уява хвора!
Вона оплює тебе, топче ногою.
Міняється час, погляди на життя...
Те ,що було вчора, нема і не буде...
Міняються люди, їхні почуття,
Ніколи не треба, бити себе в груди.
А заздрість бере на душу важкий гріх...
Перегородить дихання, а ні дихнеш.
А чужу біду переведе на сміх
Переступить через тебе,коли впадеш.
Воює жорстокий світ, в нього є ціль...
Він прагне слави, почесті та медалі.
Заради своїх благ, сипле тобі сіль,
Ламає тобі крила, ріже педалі.
А у заздрості - чорне піднебіння
І розпустить язик, щоб тебе вкусити.
Великі очі, в тілі ожиріння...
Жаба давить ,коли хочеш краще жити.
Коли бачить, йдеш до фінішу вперед...
Язиком навіє грози, дощі, вітер.
Пам'ятай, що життя гірке і не мед!
Не витреш ,те що написано із літер.
А кожне слово, має свою цінну...
Тож, ти - подумай ,ніж щось хочеш сказати !
Бо зверхній ,звалить на тебе всю вину...
Не захистить тебе, від бід рідна мати.
Ти - будь людиною, слова і діла!
Якщо сказав, то зроби справу до кінця.
Не тримайся місця - царського крісла,
Бо все є пусте, коли втрачаєш ім'я.
А на все в житті є межа, границя,
І ти - не переходь на червоне світло.
І не каламуть воду у криниці
Не дивись на ближнього скоса, ти - звіром .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017500
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2024
автор: Чайківчанка