Не життя, а окремі з життя епізоди.
Хтось до миру схиляє, а хтось до сокир.
Знову чвари, брехня, ні рядка про свободу,
а святе «розіпни» прагне злодій й кумир.
Знов стріляють словами із телеекранів,
знов думки закоцюрбилися від новин.
Ти не квапишся в пекло й мовчиш про Майдани,
на хресті мабуть образ побачив новий.
Рук розімкнення – впевнене переконання,
гідний шанс поодинці вціліти обом.
Я не втрата твоя – хиб чужих не признання,
їх конкретніше визначить час, може – Бог.
Про натхнення не думаю, все тут складніше,
за вікном сірість днини вбиває азарт.
Голос рими охрип і дедалі тихіше,
я в безгоміні здібність гублю не на жарт.
Вкоротила розмови, замкнула квартиру.
Майбуття перемін все ж поволі гряде.
Я осилю самотність, ця тиша – не вирок,
ми ж покинули мирно вчорашній едем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017524
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2024
автор: на манжетах вишиванки