[i]В. М.[/i]
Вдосвіта проснеться вітер західний,
витягнеться впоперек і вдовж.
Ранок буде довгий і не лагідний,
з віями, в яких осяде дощ.
Згодом, як зберуться в купу гості ті,
що завжди трапляються в кінці,
виринуть з під’їзду сірі постаті,
винесуть труну і два стільці.
Я там теж стоятиму — безполісний,
смертний, і дивитимусь на те,
як тебе, мій друже, сумно й болісно
ангел твій у безвість поведе.
Хтось тебе забуде від сьогодні вже,
вибачить полегшено за все,
хтось свою самотність ще самотніше
присмерком додому понесе.
Буде ніч підковою гестапівця
душу мордувати до зорі,
доки не відпустить, не послабиться
і не згине ранком у дворі.
---
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017556
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2024
автор: Олександр Таратайко