Протяг ширяє в кімнаті,
Ганяє серветку
В чомусь червоному
( звісно, в помаді ),
Спрага, набряклі вени.
Я така достеменна,
Така органічна
В зеленому платті,
Що тобі й не снилося!
Я схожа на листя монстери:
Така ж вирізьблена,
З глянцевим відблиском.
Вітер гопцює по стелі,
Вивертає з корінням
Сороміцькі історії
З куточків моєї оселі,
Я така невпокорена,
Така остаточна!
Повішу на груди
Головний артефакт -
Ґудзик твоєї сорочки.
Тобі є що забути.
Мені є що згадати.
© Юлія Красіна 2024
Дякую за донат!
Картка 5354 3210 8793 5087
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017638
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.07.2024
автор: Юлія Красіна