Спить місто. Вітер лиш бурчить,
У білій паморозі шерех…
Нам дорогий той колір й берег,
Як притягання до свічі…
Покинув сон, що лип до вій.
Лиш спогади у вітру гулу,
У потаємне звуть минуле.
Веслом гребу в фарватер свій…
І раптом з жовтих плям в траві
Кульбаба ніжною весною
Заговорила так зі мною,
Мов хтось послав мені привіт…
У серці зрушився той світ –
В бузковім сні сердець горіння,
Любові згадка сотворіння…
О, скільки ж промайнуло літ…
Весло завмерло, днів портрет,
Неначе із романів Гріна
Несли мене благоговійно,
Як квітів ніс тобі букет…
З зарозумілих вперш вистав,
Очей на перехресті – серце
Твоє розкрилося й на денці
Я відповідь твою дістав…
Спить місто. Вітер лиш бурчить,
У білій паморозі шерех…
Так незабутній сниться берег –
Вогонь лиш нашої свічі…
В’ячеслав Шикалович
17.01.2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017688
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2024
автор: Променистий менестрель