Я не знаю, що завтра
буде зі мною.
Я не знаю, що завтра
буде з тобою.
Але знаю те,
що тебе кохаю.
Ти у вирі війни –
мій шматочок раю.
Ти мій кисень у хмарі
їдкого диму.
До життя, до праці
на благо – стимул.
Ти мій ранок, в якому
з-під хмари – сонце,
Ти – мій вечір, з місяцем
крізь віконце.
Я ще так, повір мені,
не кохала,
як це зараз, коли я
тебе пізнала.
Моє серце, немов
волейбольний м’ячик.
Б’є любов по ньому –
літає, скаче.
Ще й сміється, наче
мала дитина,
яка зайця вгледіла
біля тину,
Надворі співає
«Я – королева!»
Квіти йдуть у танець,
кущі, дерева.
Я ще так не тішилася,
здається,
Як тепер, коли чую
бій твого серця
через простір – дороги,
міста і села.
Слово з уст зловила -
щаслива, весела.
Тяж земну лишаю,
як пташка тую.
Йду у космос, подих
твій поряд чую.
Долі вдячна я
і самому Богу
За чуття, що світлить
земну дорогу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017702
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2024
автор: Крилата (Любов Пікас)