А від спеки плюс тридцять на сонці
падають ниць мертві птахи із дерев.
Тиск немов на пороховій бочці
Ковток води шукає від спраги лев .
Від спеки плавиться мозок ,як сир
Листя жовтіє, все спалює кисень .
Вчора степ зеленів... нині пустир,
Здичавів... росте чортополох,стрижень.
Від спеки в очах мухи літають ,
Крутиться кругом земля під ногами.
В літнім саду листя опадають,
Жовтіють під сонячними вогнями .
Від спеки кипить вода на сонці,
Міліє на озері ,в річці, ставках.
День тримає проміння на голці...
Шукає крапельку дощу у хмарках.
Літо мережить у золото світ,
Поля ,степи, гаї діброви,сади.
На бутоні троянд зів'янув квіт,
І в'яне краса без роси, та води.
По землі йдеш, як по лезі бритви
Немов розпечений золотий пісок.
Птах просить дощику у молитві...
Шукає у джерел водиці ковток .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017853
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2024
автор: Чайківчанка