Давно не жде коханого вона,
І не вслухається у шум мотора,
І не підходить мовчки до вікна,
Щоб зазирнути у шпарину штори.
Колись вважала, що чуття навік-
Між ними відстань у життя чи й більше.
Далекий силует - не чоловік
Зове в незвідане їй потойбіччя.
Вона в шезлонзі, море біля ніг.
Смакує каву, цідить філігранно.
- Ще поживу з десяток добрих літ.
А там як пощастить. Бувай, коханий!
Без тебе глибина і висота!-
І кутик губ підніме іронічно.
Що треба їй? Їй личить самота.
Лиш кави ще ковток. І неба вічність!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017870
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2024
автор: Лариса Журенкова