Ракел озирнулася. На задньому сидінні комфортного малогабаритного авто сиділи її два сини Томаш і Матіяш, десяти та чотирнадцяти років і спали.
Матір Анабела, яку вона теж підняла з теплого ліжка майже опівночі, також спала на сидінні поруч.
Годинник показував четверту ранку.
Ракел ще раз глянула на всіх, пересвідчилася, що дітей з матір'ю утримують паски безпеки, вдихнула на повні груди свіже океанське повітря і щосили втиснула педаль газу в підлогу автомобіля…
Ніна повернулася з роботи.
Найпершим ділом добре вимила руки від тих миючих засобів, якими користувалася під час прибирання осель, а тоді й до вечері взялася. Поки розігрівалася їжа, жінка швидко застелила частину великого столу чистою скатертиною, виклала серветки, столові прибори, стакани з водою.
– То що в нас сьогодні, Нусю? – сидячи на дивані перед телевізором запитав Маркіян.
– А ти сідай до столу і побачиш, – грайливо промовила вона.
– Давай допоможу.
– Та дякую, але не треба, я сама справлюся. Краще допоможеш зі столу зібрати, якщо ти не проти.
Чоловік лагідно глянув на дружину.
– Звичайно, що допоможу. Швидше справимося, то ще встигнемо якийсь фільм подивитися.
Картопляне пюре з розтопленим маслом у невеличкій, ложкою зробленій, заглибинці, викликало в подружжя нестримний апетит, а свіжообсмажена цибуля з рум’яними котлетами розносили по кімнаті такі аромати, що молоді люди активно взялися за споживання їжі.
Такі вечері, для Маркіяна з Ніною, були особливими.
Після важкого дня кожен з них поспішав додому, щоби поділитися зі своєю половинкою новинами.
Так і зараз.
Втамувавши перший голод, подружжя почало спілкування, як раптом увагу молодої жінки привернули слова, які вона краєм вуха вловила з увімкненого телевізора, де транслювалися вечірні новини.
Ніна швидко відреагувала на назву містечка Е, біля якого вони з чоловіком проживають. Всього лише якихось десять кілометрів відділяють їхнє село від нього.
– Зажди, зажди Марчику. Ану дай послухати.
Ніна встала з-за столу та наблизилася до телеекрану, збільшивши звук на пульті управління.
Диктор продовжував сповіщати про останні події.
«…і сьогодні, о 4.15 ранку, неподалік міста К, на кам’янистий берег хвилі винесли авто, в якому було два жіночих тіла. За попередніми даними, однією з жінок є сорока п’ятирічна спеціалістка обслуговування клієнтів одного з провідних банків, яка проживала у місті Е».
У Ніни перехопило подих. Серце загупало так, ніби за мить прорве грудну клітку і вирветься назовні.
Жінка вже й забула про вечерю. Вона нерухомо і беззвучно стояла перед телевізором, очікуючи на заглиблення в деталі та фото тих жінок, але диктор повів мову про інше.
Ніна повернулася до столу і мовчки продовжила їсти. Маркіян, побачивши такий стан дружини, запитав.
– Ти її знаєш?..
– Ще не знаю, котра з них. Їх там три працювало. Решта були чоловіки. Я шокована, Маркіяне. Кожна з тих трьох жінок були такими привітними, добрими, ввічливими. Навіть не знаю на котру думати… Але чому? Чому? Що сталося?
– Ну… причин може бути багато. Але повір, скоро будуть подробиці, бо це незвичайний випадок. Де замішані банки, там пахне паленим.
– Давай я подумаю вголос, – промовила Ніна. – Одна з них дуже елегантна. Завжди у вишуканому вбранні. Видно, що не дешеве. Доглянута, акуратна. Спокійна та виважена.
Дорогі прикраси та речі.
Так, вона ставила певну межу, якою розділяла свій статус від простолюдинів, але… Ні, ця не може бути.
Друга… Друга, якщо вже розглядати її «під лупу», то мала «грішок» недолюблювати емігрантів. Хоча й чемно їх приймала і відповідала на всі запити, але відчувалося оте «наїхало тут вас», або «я така гарна, а він заглядає на тих… ».
І вона дійсно була гарна. Струнка, вродлива. Розумна. З гарним естетичним смаком, який починався з тоненьких каблучків і завершувався витонченими парфумами. Ні. Не вірю, що вона могла таке вчинити.
Щодо третьої, то взагалі було б абсурдним допускати думку про те, що вона пішла на самогубство. Дуже добра. Завжди усміхнена, хоча й вловлювалася в її поведінці якась туга, сум, чи може тривога. Можливо не настільки розбещена достатком, як дві інші, але теж з цікавим іміджем та харизмою. Ще з порога банку бачачи людину, молода красуня підходила до неї запитуючи чим може допомогти. Звичайно, що її посада зобов’язувала до більш конкретних дій щодо клієнтів, але ж.
Пам’ятаю, як вона мені допомогла з оформленням банківського рахунку, чи з перерахуванням коштів. А з якою витримкою і поблажливістю віднеслася до того, що я не вміла встановити той додаток на телефоні, запропонувавши допомогти.
Ні, Марчику, жодна з цих жінок не могла піти на таке. Тепер буду відслідковувати ці події, бо надто заінтригована я цим випадком.
Наступні дні Ніну не полишала думка про цю трагедію.
Й далі аналізуючи всіх працівниць, жінка ніяк не могла дочекатися остаточної офіційної версії.
Останніх два дні вона не мала змоги слухати новини вдома, бо телевізор зламався і чоловік завіз його до майстра, а на роботі не включала. Та і в телефоні не шукала відповіді, бо хотіла витримати павзу і почути все й одразу.
Сьогодні Ніна прийшла на роботу до вісімдесятилітньої бабусі, в якої прибирає сім років.
Он вже й дівчата з Карітасу під’їхали, щоби надати їй допомогу зі старенькою.
– Ніно, ти чула що сталося в Е?
– Та чула, чула. Але…
Жінки, не дослухавши відповіді Ніни, почали навперебій коментувати.
– Добре має! Не треба було так з людьми робити! – З притиском випалила Карла.
– Так! Я теж так вважаю! Так їй і треба! – З запалом промовила Ана.
Ніна вже нічого не розуміла. Обмаль інформації в перемішку з тільки що отриманими коментарями спричинили в голові жінки повний конфуз.
«То що ж та жінка робила? Що за злочин? Хто ж вона? Котра з них?».
Швидкими кроками Ніна підходила до свого будинку.
Сьогодні Маркіян мав привезти телевізор з ремонту.
Звичайно, що вона могла вивідати більше інформації в Карли з Аною, але залишила це на потім, для компетентних голів.
Наближалася година вечірніх новин.
«Отже, за офіційними даними, тіла двох жінок, які були знайдені у затопленому авто належать Ракел Сілва та її матері Анабелі…».
Решту новин Ніна не чула, бо на екрані з’явилося фото загиблої, яку вона дуже добре знала і поважала, як і більшість жителів міста Е та клієнти банку, яким Ракел допомагала…
***************
Юну Ракел виховувала лише матір.
Батько, відпливши зі ще сімома рибалками п’ять років назад в океан, більше не повернувся.
Важко було. Дівчина підростала і хотіла хоча б елементарного, але самотня матір не могла її забезпечити навіть тим.
Єдине добре, що Ракел мала здібності до точних наук. Особливо до математики. Отож, маючи високі бали, дівчина зуміла самотужки вступити до вишу де здобула дві професії – бухгалтера та менеджера по роботі з клієнтами.
Позитивно зарекомендувавши себе під час проходження стажування, молоду дівчину направляють у північну частину країни, де вона отримує першу роботу в місцевому банку на посаді бухгалтера.
Все складалося для Ракел та її матері якнайкраще.
Та де великі гроші, там великі спокуси і перша ланка цього ланцюга не забарилася зімкнути свої міцні лещата перед молодою працівницею.
Через два роки жінку звільняють, без права поновлення, через власноруч розроблену схему обрахування працівників. Крім того, Ракел зобов’язали повернути всі кошти та ще й з процентами. Кримінальну справу не відкривали лише через те, що жінка дійсно була хорошою працівницею, знаючи толк і вміючи вчасно прийти на допомогу.
Та спокуси були сильніші за неї.
І знову все повернулося на круги своя.
Заробітна плата Анабели не покривала витрати на харчування та комунальні послуги.
Ракел, ще коли працювала в банку і маючи багато знайомств, серед яких були й доволі цікаві особистості, відшукує старі контакти, намагаючись поновити стосунки, на які раніше не хотіла відповідати взаємністю.
– Привіт! Пам’ятаєш мене? – вдавано стійким і сміливим голосом вимовила жінка, а сама тремтіла від думки, що тепер дадуть червоне світло їй.
– О! Які люди! Радий тебе чути, красуне!..
Так в її житті з’явився Лєонел – молодий амбітний банкір конкуруючого банку, який давно поклав око на Ракел, але тоді не сталося, як кажуть.
Тепер все по іншому.
Ракел «кохає» і кохана. У неї достаток і робота, яку вона добре знає, хоча й не просто було поновитися. Правда банк, в якому тепер працює жінка менеджером, далеченько від дому.
Друге кільце ланцюга спокус розкрило своє ласо, чекаючи на жертву.
Одружившись, з часом у подружжя народився первісток – син Матіяш. Але через два роки стосунки тріснули, як мильна бульбашка, бо жінці вдавалося бувати вдома лише на вихідних, адже працювала за 250 кілометрів від дому.
Ще будучи заміжньою та працюючи далеко, Ракел знайомиться там з Міґелом – спокусливим красенем, який «опрацьовував» жінку на міцність, щоби, в майбутньому, вселити в її голову нову спокусу.
А ще… А ще Ракел відчула себе важкою. І батьком її другої дитини є Міґел.
Невдовзі, після розлучення з Лєонелом, Ракел переїхала в місто Е та оселилася в домі коханця.
Другого сина назвали Томаш.
Незважаючи на таке не стабільне життя і постійні переміни, хлопчики росли підтримуючи один одного в міцній дружбі.
З Міґелом все складалося чудово. Часті поїздки на Сейшельські острови, Мальдівські. Домініканська республіка, Куба, Емірати. Гарячі танці та п’янкі напої. Ріки грошей та вагомі чайові. Дорогі готелі та круті автівки.
Офіційно вони так і не одружилися, щоби не привертати до себе увагу фінансово-контролюючих структур, бо до «бізнесу» Міґела було би чимало запитань.
«Клац», – сказало третє кільце і закрилося.
А от Ракел, вже скоро десять років, як працює на постійному місці в одному з найкращих банків країни. Зробила кар’єру. Їй довіряють і працівники, і люди. Вона користується серед усіх великою повагою. Особливо її люблять старожили містечка. Часто приходять в банк, аби просто перекинутися парою слівець зі щирою жінкою.
Ракел прийшла на роботу, як і завжди.
Її викликав директор банку.
Нове кільце розкрило свої обійми.
Вона зразу все зрозуміла. Без слів. З одного погляду.
«Все. Досить. Більше не буду».
– Мамо, вставай. Маємо поїхати зустрічати Міґела в аеропорту.
– Аааа…, добре, добре. Вже встаю. А чому так швидко? Він вроді би в четвертій ранку прилітає, а зараз лише пів на дванадцяту ночі…
– Та так, але ще маю заїхати в одне місце.
Ракел підійшла до кімнати дітей, які міцно спали.
– Томаш, Матіяш, вставайте, діти. Одягайтеся і їдемо. Перед тим, як заїдемо за татом, маю ще одну справу зробити.
Сонні хлопчики почали повільно одягатися, а Ракел їх підганяла.
Рівно опівночі всі сиділи в машині.
Хлопчаки, вмостившись на задньому сидінні, продовжували подрімувати, а Анабела заснула одразу, накрившись теплим пледом.
Завівши мотор Ракел виключила його лише о четвертій ранку, намотуючи круги порожніми знайомими дорогами. Жінка думала, зважувала, приймала рішення.
І прийняла.
«Клац!».
*************
По березі йшов старий рибалка, який ще з вечора заклав вудки.
Він наближався до скалисто-кам’янистого берега. Ще було надто темно, щоби добре бачити, бо ж лише четверта і п’ятнадцять хвилин, але він таки щось бачив.
Чоловік пришвидшив ходу.
На березі, на камінні лежали два юних хлопчики. Один з них підліток, а другий літ десяти. Закривавлені, але живі.
Нуно, так звали чоловіка, негайно викликав швидку та поліцію, прикривши тіла хлопців власним светром та курткою.
Коли приїхали всі служби, їм вдалося врятувати Томаша і Матіяша, які змогли вибратися з машини, яку матір Ракел скерувала в ту ніч з берега в океанські води, не шкодуючи їхніх молодих життів, життя матері Анабели та власного.
Томаш міцно спав, а Матіяш, крізь сон, відчув різкий сильний гул мотора і прокинувся, чим і врятув себе та брата.
– Мамо!!! Мам!!! Що ти робиш!!!??? Мамооооо…
Холодні хвилі поглинули важке авто з пасажирами.
Один з них встиг відчепити свій пасок безпеки і молодшого брата, який кричав зі страху, нічого не розуміючи.
Вміючи добре плавати, Матіяш зміг вибити ногами скло заднього огляду і допоміг брату вибратися з машини та піднятися на поверхню океану, а сам повернувся за мамою та бабусею. Але було надто пізно.
Виснажені діти лежали на камінні, коли підійшов рибалка Нуно.
З останніх новин.
«…Ракел Сілва та її матір Анабела загинули. Діти вижили і їм надана вся необхідна допомога та підтримка. Ніхто з родичів не прийшов для впізнання тіл жінок. Батько дітей заарештований за корупційні схеми та махінації, до яких залучив і дружину Ракел, яка вивела з банківських рахунків жителів та гостей міста Е понад три мільйони євро…».
Марія Дребіт ( Голодрига )
17.07. 2024 Португалія
фото з нету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017887
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.07.2024
автор: VIRUYU