Циган і смерть (на основі українських народних байок і казок)

Був  собі  циган,
Дрова  в  лісі  рубав.
Ідея  прийшла  йому  вбивча-
Залізти  на  бука,
Сісти  на  гілку
Та  цюкать  сокиркой.

Повз  ішов  перехожий.
Каже:  -  Що  ти  робиш?
-Промисел  Божий,
Заробляю,  гілку  рубаю.
-Та  ти  ж  упадеш!
-Хіба    Бог,  звідки  ти  знаєш?
Іди  мовчки,  куди  шкандибаєш!

Махнув  чоловік  на  нього  рукою,
Спересердя  притопнув  ногою
Та  й  пішов  потихеньку  вперед.
А  циган  сокирою  як  учесне
                                                     по  гілляці-
Та  внизу  вже  на  ср...ці.
                                                     Лежить.
Зірвався,  як  побіжить.

Догнав,  чоловіка  вітає,
За  пророка  того  тримає:
-Скажіть,  чоловіче,  коли  я  помру?
-Та  відчепися.  Тричі  як  чхнеш,
То  навіки  ото  й  відійдеш!

Побіг  циган  з  новиною  до  жінки,
Пилюгу  підняв
Та  й  тричі  почхав.
-Все  я  мертвий  тепер!
На  дорозі  упав,
Руки  навхрест  розклав.

А  їхав  якраз  візник.
Каже:  -  Я  вправний  медпрацівник.
Швидко  лікую,  з  того  світу  вертаю.
Та  міцненько  гарапник  узяв
І  цигана  добренько  протяв.

Той  підскочив,  на  ноги  встав:
-Дякую,  газдо,  мене  врятували,
Дай  Вам  Боже    здоров'я  чували!

Ну  що,  сокира  -  добрий  інструмент,
Але  почуй  і  Божий  аргумент!
19.07.2024  р.


Оригінал

Циган  та  чоловік

     Ішов  чоловік  шляхом,  а  над  шляхом  росла  якась  деревина.  Дивиться  чоловік  —  сидить  циган  на  тому  дереві  на  гілці  і  рубає  її,  і  вже  підрубав  зовсім,  от-от  гілка  уломиться.  Чоловік  і  каже:

—  Цигане,  цигане,  упадеш.

—  А  почім  ти  знаєш?  Хіба  ти  Біг?  —  відізвавсь  циган.

—  Я  не  біг,  а  йшов,  та  знаю,  що  упадеш.

     Не  поняв  віри  циган  мужикові.  Сидить  собі  на  гіл­ці  та  й  цюка.  Ще  не  покривсь  чоловік  тою  горою,  а  циган  вже  доцюкавсь,  що  гілка  луснула,  і  бебехнувся  з  нею  циган  на  землю.  Зараз  схопивсь  циган  і  побіг  доганяти  мужика.

—  Батечку,  голубчику,  —  наздогнавши,  благає  циган  мужика,  —  коли  ти  взнав,  що  я  упаду,  то  ти  знаєш,  чи  скоро  я  і  умру:  скажи,  мій  голубе,  скільки  мені  на  світі  жити  ще  зосталось?

Щоб  швидше  циган  відчепився:

—  Як  тричі  кашлянеш,  то  й  умреш,  —  відказав  чо­ловік  що  попадя.

—  Е,  побіжу  ж  я  та  хоч  скажу  жінці,  що  скоро  вмру,  —  заголосив  циган.

     Подавсь  циган  до  жінки,  та  дорогою  задихався  та  й  закашлявся.  Тільки  що  кашлянув  утретє,  так  і  розтягся  на  шляху,  і  лежить  ні  живий  ні  мертвий.  Їхав  на  ту  пору  тим  шляхом  пан.  Зупинив  кучер  коней,  по­чав  штовхати  цигана,  щоб  устав  із  шляху.  Не  ворух­нется  циган.  Підходить  до  нього  сам  пан,  торкає  його  ногою  і  питає:

—  Чом  ти,  цигане,  не  підводишся?

—  Мені  чоловік  казав,  що  я  вже  вмер.

     Розсердився  пан  і  звелів  кучерові  стьобонути  ци­гана  батурою.  От  кучер  як  стьобоне  —  мовчить  ци­ган,  він  удруге,  утретє…  Не  змігся  циган  влежати,  та  як  схопиться,  —  давай  панові  дякувати:

—  Спасибі  тобі,  паночку,  що  ти  воскресив  мене!  Мені  чоловік  сказав,  що  як  тричі  кашляну,  то  і  вмру.  Я  кашлянув  тричі,  та  й  думав,  що  вже  вмер.  Теперечки  побіжу,  похвалюсь  жінці,  що  живий  зостався.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017889
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.07.2024
автор: Ростислав Сердешний