Найкраще почуваєшся живим…

Найкраще  почуваєшся  живим…

Найкраще  почуваєшся  живим,
Коли  прийшла  пора  вмирати,
Позаду  тебе  брязкнуть  грати,
Сталевим  пострілом  сумним…
В  кишенях  руки  не  сховати,
Тремтіння  їх  не  подолати,
І  серця  хаотичний  ритм,
Не  зупинити,  не  приспати.

Через  віконця  крихітні,  малі,
Убрані  павутиною  заліза,
Дощу  весняного  зависа,
Бринить  краплинками  на  склі,
Крізь  неї  аромати  лісу,
Здолавши  вогкості  кулісу,
Ввірвуться  вихором  п’янким,
В  закуток  плісняви  і  слизу.

Той  запах  спрагненої  волі,
Всотаю  жадібно  крізь  шкіру,
Мов  трунок  ніжного  ефіру,
Вбиру  краплинками  поволі,
І  в  Бога  маючи  лиш  віру,
Крізь  нетрі  переходів  сірих,
Я  вирушу  на  зустріч  долі,
Під  пильний  погляд  конвоїра.

Повз  фарби  злущеної  шрами,
Цементом  грубої  підлоги,
Пересуватиму  я  ноги,
Спочатку  боязко  і  мляво,
А  потім  десь,  на  півдороги,
Здолавши  всі  в  душі  тривоги,
Уже  не  тут,  а  там  думками,
Продовжу  шлях  до  перемоги.

Пройду  під  натяки  відверті,
Під,  в  спину,  грубі  стусани,
Під  «клац»  затвора  не  гучний,
За  кроком  крок,  в  обійми  смерті,
Нарешті  вільний,  син  весни,
До  Господа,  шляхом  тісним,
Своїх  останніх  двісті  метрів,
По  коридору,  до  стіни…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017914
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.07.2024
автор: Костянтин Вишневський